Що читати? “Карбід” Андрія Любки
У найзахіднішій області України, на самісінькому кордоні з Угорщиною, є маленьке (вигадане) містечко Ведмедів. Як із більшості маленьких українських містечок, звідти тікають люди. Залишаються лиш аборигени. Так уже географічно склалося, що у Ведмедеві аборигени виживають за рахунок контрабанди – хтось незаконно перевозить у Європу сигарети, хтось – ліки і навіть людські органи, а хтось євроінтегрує пакистанців, перед цим показуючи їм правічні карпатські ліси (на більш відкритій місцевості “засічуть” прикордонники). Прикордонники все знають і не дуже протистоять контрабанді, бо самі мають із того несанкціонований зиск, тобто, хабарі. А дехто, як-от Дохторка, розплачується не грішми. Але то вже історія для повнолітніх читачів.
Мер – етнічний мадяр і хвацький бізнесмен. Починав власну справу з того, що крав у вбиральні на міському ринку туалетний папір, а потім продавав його нужденним. Перед виборами Золтан Барток пояснив свій бізнес турботою про людей, і йому повірили. Ведмедівці-бо люблять працьовитих і турботливих людей. У приймальні мера стоїть акваріум, і в ньому плавають не золоті рибки чи піраньї. Ні! Там червоніють квашені помідори, які мер приготував власними руками (тими, що нічого не крали) і щедро гостить відвідувачів як закуску до горілочки. Звісно, не стареньку бабусю, яка прийшла скаржитися на погані дороги чи водогін, а вигідних відвідувачів, “бізнесменів”, контрабандистів…
А ще є “Карбід”, вчитель історії у ведмедівській школі, який сам себе називає Тисом. Дуже яскравий персонаж! “Адже він тому й вступив на історичний, що був патріотом України, змалку мороз йшов йому шкірою, коли він думав про славне козацьке минуле, бороду Грушевського чи вуса Чорновола… Тис був членом усіх патріотичних організацій, що діяли в місті: Всеукраїнського товариства української мови ім. Шевченка «Просвіта», партії «Народний рух» (і потайки ще й іншої патріотичної партії – “Української республіканської партії “Собор”), “Пласту”, спілки греко-католицької молоді ім. Ромжі, він навіть записався в Союз українок (але членські внески туди не сплачував)». Усе, аби зустріти патріотичну, а головне хтиву дівчину, з якою можна одружитися. Патріотку Марічку Тис зустрічає з “Кобзарем” у руках. Щоправда, обкладинка з книжки Шевченка слугувала дівчині за обкладинку для курсової, тож сторінки з віршами Тараса Григоровича вона вирвала і викинула.
Події роману “Карбід” Андрія Любки розгортаються влітку 2015. Тис, обурений, що після Майдану і російської агресії брюссельські бюрократи не пускають українців до Євросоюзу, вирішує євроінтегрувати нащадків князя Святослава (його вчитель любить найдужче) через тунель. Із ідеєю іде до свого друга – контрабандиста Ікара. І так у проекті з будівництва тунелю залучені всі найбільші “бізнесмени” Ведмедева, і тільки Тис ідейний. Тут можна би було довго цитувати роман і переповідати сюжет, але краще почитайте самі.
Якби Любка не назвав роман “Карбідом”, можна було б дати йому заголовок “101 спосіб контрабанди”, бо Андрій ретельно підготувався до написання, він справді “в темі”. Хоча, як людина, яка перевозила незаконно на собі сигарети в Польщу та живе в Ужгороді, може бути не в темі.
“Карбід” — не сатира і не перебільшення, а блискучий опис українських реалій. Чиновники з нечистими руками та совістю, вчителі, що скніють в убозтві, алкоголь та прописні істини як невід’ємні характеристики людини, що думає про себе як про того, хто здатен змінити хід історії. Любка зміг описати події реалістично, так, як це зробив би Бальзак, якби він жив в Україні у 2015 і вмів жартувати. Дещо несподіваний фінал одразу після прочитання став для мене цілком зрозумілим і єдино можливим, коли я трохи подумала, я на яку долю, власне, заслуговує Тис і українська питуща провінційна інтелігенція. А ще в романі є справжня любов (побутова така, не як в солодких американських фільмах), Тиса й легкий аромат сливовиці.
Тож роман варто читати всім, хто народився до 1997 року (у творі є нецензурні слова, але вони органічно вписані в текст), хто хоче зрозуміти, як живе Закарпаття та чому відбулись криваві події в Мукачевому. А ще – поціновувачам сучукрліт. Це цікава новинка на полицях українських книжкових крамниць. Скажу відверто – читається швидко, легко, і хочеться продовження.