Грем Макстон: ЄС не знає, що робити з Україною. Але Київ повинен йти іншим шляхом
Грем Макстон – всесвітньо відомий економіст, генеральний секретар Римського клубу, критикує сучасне економічне мислення. Вважає, що управляти економічним зростанням потрібно так, щоб вирішити ключові актуальні проблеми – безробіття, нерівність та зміни клімату.
У 2011 році він випустив книгу Кінець прогресу: як сучасна економіка нас підвела, яка увійшла у топ-20 бестселерів за версією журналу Spiegel.
Грем Макстон був регіональним директором в Economist Group у Гонконзі, консультував Booz.Allen&Hamilton, а також працював у сфері банківських послуг у Citigroup та American Express.
Факти ICTV поговорили з генеральним секретарем Римського клубу на Київському міжнародному економічному форумі, який відбувся 5-6 жовтня.
– Між розвинутими країнами та тими, що розвиваються зростає величезна прірва – багаті стають ще багатшими, а бідні – біднішими. Україна приречена на бідність?
– Існує великий міф про те, що розвиток сприяє добробуту. Але це не так. Тому що так зване економічне зростання, очевидно, лише посилює прірву між багатими та бідними.
У книзі французького економіста Тома Пікетті, яка називається Зростання у 21 столітті, добре показано, що ніяке економічне зростання не може бути рецептом добробуту людей. І це справді так.
Тому, для того, щоб уникнути цієї нерівності між багатими і бідними, Україна повинна стати на шлях інклюзивного розвитку, а не копіювати західний шлях.
Цей шлях для України повинен простягатися через контроль держави над економікою. Вам не можна усі економічні процеси довіряти виключно ринку. Це буде помилкою.
– Чи не йде усе до того, що через 10-20 років ми побачимо революцію бідних людей або ж цілих бідних країн?
– Так, це дуже навіть реально.
Люди справді дуже довго жили у бідності. Через це вони мають великий досвід терпляче жити у бідності і нічого не змінювати.
Давайте поглянемо на те, як жили люди за 100 років до французької революції чи жовтневої революції у Росії.
Того часу розрив між бідними і багатими був надзвичайно великим. Люди жили без революцій і терпіли усе це довгий час.
Але зараз усе інакше: населення стає набагато більше освіченим.
З’явився середній клас, який звик до певної якості життя. І саме тому середній клас вимагатиме радикальних соціальних змін.
Тому я цілком допускаю такі протестні рухи через деякий період часу.
Було б добре, щоб вони відбулися якнайбільше м’яко і зміни прийшли шляхом так званої оксамитової революції, наприклад. Це був би найкращих варіант для нас усіх.
– Є думка, що Україні варто дотримуватися політики національної економіки і прагнути стимулювати внутрішнього виробника. Ви з цим погоджуєтесь?
– Це справді цілком можливо. В Україні проживає понад 42 мільйона людей. Подивіться на такі країни як Сінгапур чи Швейцарія, де дуже маленькі населення і ринок. Це їм завадило?
Україна має насправді великий шанс на успіх, адже це велика країна, де є багато ресурсів. Тут лише питання в економічній політиці – як її правильно побудувати, щоб прийти до бажаного.
– Нам треба йти до Євросоюзу? Економіст Ерік Райнерт каже, що політика ЄС щодо України схожа на колоніальну.
– Насправді я не знаю, наскільки правильно оцінювати підхід ЄС до України як колонізаторський.
Але не думаю, що у Брюсселі є політики, які розглядають Україну лише з огляду на її ресурси. Усе набагато ширше.
Водночас, як на мене, ситуація є подібною до періоду кінця існування Радянського Союзу у 1990-х, коли деякі країни, наприклад, Румунія були залишені у підвішеному стані.
Тобто, без опіки як з боку СРСР, так і з боку Європи.
У той момент Європа відчула певну відповідальність за те, щоб допомогти налагодити життя у таких країнах, які були кинуті напризволяще.
Так само зараз і з Україною, яка забажала стати частиною Євросоюзу. Європа повинна була б відповідати на це прохання українців.
– Але що пішло не так?
– Зачинити двері перед Києвом було б неправильною ідеєю ЄС. Хоча зрозуміло, що деяка частина населення України все ж таки схильна до Росії.
Питання прийому України до ЄС водночас є питанням і стосунків з Російською Федерацією.
Європа не знає, що робити: потрібно приймати Україну одразу чи спочатку треба попередньо вирішити стосунки з Росією?
Богдан Амінов.
