Семеро покараних серед 4,7 тис. терактів. Чому в Україні не бояться порушувати закон?
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко пояснив в інтерв’ю Фактам ICTV, чому люди свідомо порушують закон, коли намагаються відновити справедливість, та як карати тих, хто маскує незаконні дії під образом героїв.
Чому так багато насильства
– Україну можна назвати сильною правовою державою у контексті покарань за протиправні дії екстремістів?
– У нашій країні за 2014-2016 роки було зафіксовано близько 4 700 кримінальних злочинів за статтею 258 Терористичний акт.
Упродовж цього часу за названою статтею було покарано всього лише семеро осіб. Про що це говорить? Ми зараз перебуваємо у дуже складному стані.
З одного боку, у нас формуються передумови до того, щоб взагалі вирішувати такі питання. У на немає проблем з побутовими злочинцями. Є рішення Верховного суду, який дає роз’яснення, що таке крадіжка, розбій тощо.
З терактами ситуація складніша. Суспільство потребує безпеки і легітимності органів, які мають відповідати за цю безпеку.
Коли у нас така різниця між такою кількістю кримінальних злочинів і засуджених, то відповідно виникають питання: а що робити? Чим займаються СБУ, поліція, суди? Дуже багато справ зараз у судах, і за три роки ми б могли набити базу і сформувати цю діяльність. Але, на жаль, цього не сталося.
У суспільстві зараз відбувається так зване самозбереження. Як у 2014 році, коли незалежно від того, як держава відреагувала на події на сході, у нас сформувалися добровольчі загони, які брали активну участь у бойових діях.
Крім того, в регіонах сформувалися органи самооборони, які спільно з поліцією охороняли порядок.
Якщо така сама ситуація виникає у сфері безпеки, то, я боюся, що кожен братиме на себе функції правоохоронців і судів. Це призведе до самосудів.
Чому самосуди продовжуються
– Щодо самосудів – вони вже відбуваються. Ми бачимо, як націоналістичні організації громлять різні заклади. З найяскравішого – розгром Святошинського суду. Держава втрачає монополію на насильство?
– Можна по-різному ставитися до націоналістичних організацій, які розбомбили Святошинський суд. Але ми маємо розуміти: ці пасіонарії діють там, де у держави існують реальні проблеми.
Якби у нас ефективно працювали правоохоронна і судова система, то на етапі, коли Коханівський застосував зброю – мала б спрацювати система безпеки.
У націоналістів є зневіра до держави і до справедливості у діях правоохоронних органів. Це призводить до того, що у нас формуються різні площини безпеки, між якими відбувається конфлікт.
Ми зараз маємо ризик, що цей конфлікт зростатиме. І не тільки з державою, а навіть між силами, які прагнуть “відновлювати справедливість” самостійно.
Що заважає судити тих, хто прикривається АТО
– В Україні безсумнівно йде героїзація бійців АТО – людей, які оберігають нашу державу. Але по декуди за цим образом ховається кримінал. Як в такій ситуації адекватно оцінювати події у країни?
– Тут треба провести межу: усі рівні перед законом, незалежно від того, чи був хтось у зоні АТО.
Не можна розмежовувати суспільство.
Так, слава і хвала бійцям АТО, які захищають нас. У них є певні пільги та інша соціальна допомога.
Але серед тих, хто був в АТО, є така категорія людей, які перебували не з позиції захисту країни. Їх просто пре від цього всього, зокрема зброї. Коли війна на сході України локалізувалася, то ці люди поступово почали повертатися назад.
Відбувається дифузія насилля. Якщо раніше насилля було локалізовано, то зараз поширилося всією Україною. Те саме ми спостерігали у 2013-2014 роках. Те, що було локалізовано у Києві, розійшлося по всій країні.
Окремо наголошую: я не кажу за всіх бійців АТО. Тих, про кого я говорю, дуже малий відсоток.
– Що ж тоді нам з цим робити? Кримінальні справи проти бійців АТО, навіть якщо вони й справді у чомусь винні, призведе до осуду у суспільстві. Конфлікт тільки загострюватиметься… Згадаймо протести під судом, які перетворилися на бійку, коли розглядали справу бійців Торнадо…
– Питання полягає у довірі до правоохоронної системи і органів влади. Якщо довіра повернеться – усе зміниться.
Наприклад, ситуація з київським клубом, коли туди увірвалися правоохоронці. Можливо, наміри були й правильні, але реалізація і інформаційний супровід цього – негативні.
Ситуація буде інакшою, коли громадяни зрозуміють, що правоохоронці органи – це саме їхні захист і безпека.
Кого карати за справедливість
– Часто стається так, що деякі активісти хочуть відновити справедливість швидше за поліцію. Наприклад, ситуація із стертими графіті часів Майдану у центрі Києва. Чому так відбувається?
– Ми навряд змусимо людей припинити протистояти несправедливості, якщо у нас не буде довіри.
Якщо люди, які громили будівлю зі стертими графіті, мали б переконання, що злочинців швидко покарають правоохоронні органи, то вони б і не виходили на вулицю.
Зрозуміло, що зараз відбувається певна популяризація насильницької модельної поведінки. Насильницька модель поведінки в Україні для багатьох видається ефективнішою.
По-перше, це одразу помітять. Якщо б люди стояли мирно – стільки уваги ЗМІ не було б.
Я не можу звинувачувати цих людей, які прийшли бити вікна. Їхні дії є наслідком бездіяльності правоохоронної системи.
– Ви кажете, що не можете звинувачувати цих людей. А чи може їх звинувачувати правоохоронна система? Їх треба покарати за скоєні правопорушення? Навіть якщо в якихось випадках відновлюється справедливість, мовою закону це називається злочин.
– Звичайно, люди, які порушують закон, повинні нести відповідальність. Це так само, як і з АТОшниками. Не може бути межи між справедливим порушенням закону і несправедливим.
Можливо, державі треба популяризувати ненасильницьку модель поведінки і робити її ефективною. Перш за все, треба адекватно і швидко реагувати на звернення громадян.
– Якщо конкретно: що робити з людьми, які вже порушили закон, вчиняючи самосуд, хоч і справедливий, на думку суспільства?
– У таких випадках, мені здається, суд повинен враховувати загальну ситуацію у нашій країні, яка зараз сталася. Покарання повинно бути застосовне, але мінімальне – наприклад, умовний термін, штраф чи відновлення того, що було розгромлено.
Зараз взагалі дуже складно без відновлення державної монополі на насилля і державної монополії на безпеку.
Важко говорити про некоректність деяких дій людей, бо зараз у нас нелегальність і нелегітимність стали інакше трактуватися.
З одного боку, порушення закону вважають легітимним, коли громадяни відчувають справедливість. А з іншого боку, закон порушують як ті, хто провокує людей на таке відновлення справедливості, так і самі активісти, які вчиняють самосуд. Схожа ситуація і з поліцією, яка не реагує швидко і вчасно. Наприклад, той епізод з нічним клубом, де правоохоронці порушили права людей.
– Ви не думаєте, що люди, які таким чином відновлюють справедливість, прекрасно розуміють, що залишаться безкарними? По суті, використовують цю ситуацію, яку ви зараз описали.
– Звичайно, люди усвідомлюють те, що вони роблять. Зокрема, вони розуміють, що порушують закон, за що повинні понести відповідальність.
Але вони все одно йдуть на це. Чому? Рівень запалу у цих людей на такому рівні, що можлива відповідальність за їхні дії вже не є для них стримуючим фактором.
Богдан Амінов.