День літнього сонцестояння – це день астрономічного початку літа в північній півкулі, яке в 2015 році наступає 21 червня о 18.38 за Києвом.
Сонцестояння — один із двох днів у році, коли Сонце перебуває на найбільшій кутовій відстані від небесного екватора, тобто коли висота Сонця над горизонтом опівдні мінімальна або максимальна. Це призводить до найдовшого дня й найкоротшої ночі (літнє сонцестояння) в одній півкулі Землі і до найкоротшого дня і найдовшої ночі (зимового сонцестояння) — в іншій.
День літнього сонцестояння – це день початку літа в північній півкулі Землі і початку зими в південній півкулі, тобто якщо жителі Північної частини Землі з цього моменту перебувають на початку астрономічного літа, то для мешканців Південної півкулі в цей же період часу розпочнеться астрономічна зима.
Протягом декількох сусідніх днів сонцестояння, полуденні висоти Сонця у небі майже незмінні; звідси й походить сама назва сонцестояння. Після літнього сонцестояння в північній півкулі день іде на спад, а ночі поступово починають збільшуватися. У південній півкулі – навпаки.
Протягом тисячоліть день літнього сонцестояння мав величезне значення для наших давніх предків, які підпорядковувалися природним циклам. За часів язичників сонце мало божественну владу над усім живим, а літнє сонцестояння означало найвищий розквіт всіх сил природи. Вважалося, що народжені в цей день мають велику силу.
У давнину, ще до приходу християнства, до дня літнього сонцестояння було приурочене свято Купали, присвячене стародавньому язичницькому богу Купайлу.
В цей день і ніч на голову одягали вінки з трав і квітів, обливалися водою, стрибали через багаття, водили хороводи, співали і танцювали, сплавляли по річці вінки (як пам’ять про предків), збирали цілющі трави, а також спалювали опудало у вигляді колеса – символізувало сонце (Ярило).
Але найголовнішим героєм цієї ночі ставала папороть, з якою повсюдно пов’язувалися перекази про скарби. З настанням темряви люди йшли в глушину лісу сподіваючись побачити там міфічний цвіт папороті, що розквітає лише на кілька хвилин до опівночі. Вважалося, що квітка вказує шлях до скарбів, як би глибоко вони не були.
У народі говорили: “На Купалу — Сонце на зиму, а літо на спеку”, “Хто не вийде на Купальню — той буде пень-колода, а хто вийде на Купальню — той буде біла береза”.
З прийняттям християнства, люди не відкинули свято Купали, а навпаки приурочили цей день, до дня Івана Хрестителя, який за старим стилем припадає на 24 червня. Але за новим стилем календаря, день Івана Хрестителя припадає на 7 липня. На сьогодні день святкування не відповідає астрономічному сонячному рівноденню.