286 гривень – такий середньомісячний заробіток українського в’язня. Лише 17% з них працюють, а ті, які працюють, часто роблять це під примусом т.зв блатних і закритих інструкцій колоній. Водночас 100 підприємств пенітенціарної системи, які користуються робочою силою ув’язнених, збиткові.
Міністр юстиції Павло Петренко анонсує реформу пенітенціарної системи. СІЗО перенесуть за межі міст, а в’язниці на першому етапі реформи реконструюватимуть за гроші західних партнерів.
У нових СІЗО, збудованих на кошти інвесторів, відмовляться від барачного принципу розселення затриманих.
Петренко говорить про тотальне скорочення регіональних відділень Державної пенітенціарної служби, підвищення зарплат охоронцям, чиновникам, які залишаться після скорочення, а також в’язням.
І водночас міністр відмовляться розпочати реформу вже сьогодні. Чому – в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV.
Частина І
Частина ІІ: Петренко: За 286 грн/міс. змусити працювати в’язня може лише “блатний”
– Чи правильно я розумію, що реформа пенітенціарної системи у першу чергу спрямована на гуманніше ставлення до ув’язнених?
– На олюднення. Система сьогодні – радянська, репресивна. Я організую похід журналістів у Лук’янівський СІЗО, щойно трохи заспокоїться ситуація у Верховній Раді – усі побачать тамтешні умови.
– Лук’янівський СІЗО унікальний чи проблема одна на всіх?
– Він один із найгірших в країні за умовами утримання. Такі ж погані умови у Кіровограді, Одесі, Херсоні.
– Яка вартість утримування одного в’язня?
– 47 тис. гривень на рік.
– Спростуйте або підтвердіть міф: слідчий ізолятор, тюрма – це обшарпані стіни, напівгнилі матраси, знущання, сегментація в’язнів за категоріями, коли т.зв. блатні, завдяки корупції співробітників тюрем, отримують привілеї….
– Є низка старих колоній, але, в основному, умови більш-менш. Прогнилих матрасів не має.
Чи є сегментація на представників криміналітету – звичайно. Це реальність системи відбування покарання у будь-якій країні.
Найгірші ж умови якраз у СІЗО. Як правило, вони побудовані наприкінці 19 – початку 20 ст. І тут є елемент несправелдивості, бо люди ще не отримали вироки.
СІЗО знаходяться у центральних частинах міста. Для того, аби не просити у бюджетів кошти, яких немає, об’єкти продаватимуться на конкурсах. Інвестори зобов’язуватимуться збудувати за межами міста нові об’єкти.
– Лук’янівський СІЗО оцінили у 8 млн доларів. Це правда?
– Чутки, про конкретні суми не йдеться. Будуть встановлені конкурсні умови. Формат такий: мінімальна пропозиція інвестора – будівництво нового СІЗО за технічним проектом, який буде погоджений з нашими європейськими партнерами (у випадку Лук’янівського СІЗО, у пенітенціарної служби є земельна ділянка поблизу Ірпіня). Інвестор отримає старий об’єкт тільки після того, як введе в експлуатацію новий.
– Новий СІЗО буде повністю європейським за своєю суттю?
– З європейськими стандартами безпеки, контролю за ув’язненими. Ми плануємо відійти від т.зв. барачного принципу розміщення. Після виконання усіх зобов’язань інвестор отримає земельну ділянку у центральній частині міста.
– Ви чули критику на перенесення Лук’янівського СІЗО?
– Я чув один із її варіантів, мовляв, він – пам’ятка архітектури. Не дай Боже такі пам’ятки архітектури зберігати… Будучи адвокатом я часто заходив у Лук’янівський СІЗО, представляючи інтереси затриманих. Це наповнене негативом місце.
– У якості міністра теж їздили по СІЗО, в’язницях?
– Я маю доступ до будь-якої установи. Більше того, маю право надати доступ до установ особам, які не працюють у системі пенітенціарної служби. У 2014 році я ним скористався. Ми сформували спеціальну моніторингову групу, до якої увійшли правозахисники. Вона була розділена на 8 підгруп по 3 людини у кожній.
– Раніше міністри ходили по в’язницях?
– Міністри може й ходили, але доступ правозахисникам до установ не надавався. Коли ж, умовно кажучи, в колонію приїжджає робоча група на чолі з правозахисниками Захаровим чи з Багіровим, і без попередження заходить безпосередньо до ув’язненого, а після виявлення порушень ми приймаємо рішення в тому числі про звільнення керівника установи, це дисциплінувало останніх. Однак умовна дисциплінованість керівників загальну проблему не вирішує.
– Багатьох керівників тюрем ви звільнили?
– У 2014 був оприлюднений звіт Європейської комісії з питань протидії катувань. Комісія працювала у Харківській, Дніпропетровській та Одеській областях. У ньому була низка зауважень і застережень щодо фактів нелюдського поводження в деяких установах. Начальник та перший заступник начальника Дніпропетровського СІЗО усунені від виконання покарань; звільнений начальник СІЗО Одеси; усунені від виконання покарань керівник виправної колонії № 25 у Харківській області, а також начальник та його перший заступник Дніпропетровського СІЗО.
Людина, яка зараз потрапляє у в’язницю, має квиток в один кінець. Після звільнення небагато колишніх ув’язнених можуть повернутися до нормального життя. Дуже багато рецедивів: в’язниця або ламає людину, або ж людина підлаштовується під систему.
– Які основні порушення були виявлені? І чи часто на Україну подають позови до Європейського суду з прав людини?
– На опрацюванні в урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини знаходяться 24 справи. Скаржаться на побутові умови (недостатність площі камери на 1 особу, погані санітарні умови, харчування) та неналежне лікування.
Кричуще рішення Європейського суду було ухвалене в 2013 році у справі “Карабет та інші проти України”. Воно стосувалося подій 2007 року в Ізяславській виправній колонії, коли 1121 ув’язнений оголосили голодування на знак протесту проти умов утримання. Голодували три дні, вимагаючи звільнити деяків керівників установи. А коли протест завершився, заступник начальника Державного департаменту з питань виконання покарань наказав головам Житомирського та Хмельницького обласних управлінь направити до в’язниці спецназ і підрозділи швидкого реагування для надання її адміністрації практичної допомоги в “стабілізації оперативної обстановки та проведенні обшуків”.
Під час “операції” люди в обмундируванні жорстоко били засуджених в різних приміщеннях колонії, а потім – у Рівненському СІЗО. У засуджених текла кров, у багатьох були черепно-мозкові травми, вони непритомніли. Їх змусили роздягнутися і словесно принижували, неодноразово перевозили у переповнених автомобілях, а потім помістили до холодних камер СІЗО, не надавши їм будь-якого одягу, їжі чи води.
– Скільки Україна тоді заплатила постраждалим?
– До суду звернулися 17 засуджених. Європейський суд присудив п’ятнадцятьом із заявників по 25 тис. євро і одному – 10 тис. Гроші були виплачені.
Основні порушення, які зафіксували моніторингові групи на сьогодні – це побиття, обмеження доступу до отримання медичної допомоги. У старій системі начальник медичної служби колонії підпорядковується керівнику колонії. Це – нонсенс. Тож за статистикою немає фактів, що ув’язнений звернувся до медика у зв’язку з побиттям.
– А як має бути?
– Медик повинен підпорядковуватися хоча би міжрегіональному відділенню, а, можливо, й центральному апарату.
У 2014 році в одну з колоній приїхала моніторингова група, поспілкувалася із засудженим, досить-таки агресивно налаштованим. У нього на обличчі були явні ознаки застосування сили. Ми відсторонили керівника колонії, призначили службове розслідування, направили матеріали до місцевої прокуратури. Кримінальну справу порушили, а потім зразу закрили, бо за матеріалами медичної експертизи було встановлено, що ці пошкодження… не були пов’язані із застосуванням сили.
– Тобто, за статистикою, у нас все добре?
– Фактично так. Єдине, що нас відрізняє від 2013 року – тоді про таке узагалі ніхто не говорив. Я ж у 2014-му вирішив опублікувати звіти, які робить Європейська комісія з питань протидії катувань. Це неприємно, нічим похвалитися, але якщо мовчати – то стаєш співучасником злочинів.
– У країнах західної Європи теж б’ють в’язнів?
– Такі факти є всюди. Режимна установа – це держава в державі. Застосування фізичної сили можливе щодо придушення бунту, порушень правопороядку. Питання у зловживаннях, а також у тому, що ув’язненому створюються настільки нелюдські умови, що він в принципі не відчуває себе людиною.
– Яка зарплата працівників Державної пенітенціарної служби (ДПтС)?
– 1,8-2 тис. грн заробляє охоронець. 3-5 тис. грн – працівники адміністративного апарату на рівні областей, центрального офісу в Києві.
Адміністративний апарат ДПтС дуже роздутий. 300 з гаком співробітників лише у київському офісі. Також є 24 обласні управління. У кожному – до 100 осіб.
Ми проводили функціональний аудит, під час якого керівники обласних установ чесно казали: до кінця не розуміють, чим займаються їхні відділи, оскільки за технічне забезпечення несе відповідальність безпосередньо керівник колонії. Вони папірці перекладають і звіти здають.
Після цього було прийнято рішення, що адміністративна “прокладка” скорочується приблизно наполовину. Також ми ліквідуємо обласні управління, формуючи з них 5 міжрегіональних за моделлю будь-якої бізнесової структури.
– Ви порахували економію?
– Рахуємо. Дивна історія: щоразу, коли міністерство робить запит на отримання інформації від ДПтС, остання плутається в свідченнях. Одного разу клерки “забули”, що у них є 4 тисячі інспекторів кримінальних інспекцій.
– Як це?
– Йде систематизований, тихий спротив. Система не мінялася 20 років. Вони досі вважають, що міністри міняються, а ДПтС залишиться такою назавжди.
– Ви ж знаєте керівників ДПтС, говорили з ними?
– Керівники якраз налаштовані на реформу, але під ними величезний апарат. Гальмує середня ланка.
– Чому?
– Бо це величезний бізнес. У пенітенціарній служби працюють 100 спеціалізованих підприємств. Усі вони штучно збиткові, адже за фактично безкоштовної робочої сили не може бути збитковим підприємство, яке, наприклад, видобуває щебінь чи граніт, шиє одяг.
Пенітенціарна служба – фактично держава у державі. У неї величезний бюджет на закупівлі. Вона має таке лобі, що у профільних законах про Державну службу з питань виконання вироків судів прописали норми, що директори спеціалізованих підприємств є за посадою заступниками керівників колоній.
– Хто лобіює?
– Є прокурорсько-суддівське лобі, а також лобі тих, хто управляє установами. Я не виключаю, що буде спротив і в парламенті. Зокрема, від мажоритарників.
– Ви можете назвати прізвища?
– Ми ж поки не подавали законопроект до Верховної Ради. Наразі до мене ще ніхто не приходив з тиском. Хоча я один з тих міністрів, на якого тиснути фактично й неможливо – пройшов люстрацію, у разі потреби, я виходжу у публічну площину, називаю прізвища й на цьому тиск закінчується.
За 2 роки роботи у міністерстві було кілька інституційних змін, які я розпочинав, розуміючи, що буде величезний спротив.
Перша – реформа продажу конфіскованого майна, яку ми запровадили у 2014 році. Проти Мін’юсту виступило сильне лобі компаній, які займалися непрозорим продажем. Це мільярди гривень, які крутилися в тіньовому секторі. Але ми перевели усі продажі на електронний майданчик.
Друга – ліквідація Державної реєстраційної служби (ДРС). Це була найбільш корумпована служба органів юстиції. З нею стикалися 20 млн українців щороку. Черги, бюрократія, побутові хабарі – так було раніше. Зараз ми демонополізували сервіси, передавши повноваження ДРС місцевим органам влади і нотаріусам.
Наприклад, раніше, коли ви реєстрували квартири – вам видавали свідоцтва. На свідоцтві заробляла приватна компанія: 300 млн грн бюджетних коштів витрачалося на закупівлю бланків. Ми ліквідували свідоцтва. Бюджет економить 300 млн, людині видається витяг із реєстру, електронний документ, який підтверджує право власності.
Третій пріоритет – саме реформа Державної пенітенціарної служби. Її ми почнемо пізніше за інші, бо спершу було завдання змінювати ті сегменти, в яких є контакт мільйонів українців з нашими послугами. Звісно ж, не применшуючи важливості захисту прав людей, які знаходяться за гратами. Таких, до речі, 70 тисяч осіб. Але негатив від реєстраційних послуг відчувало 20 млн українців. Ми визначили пріоритет – кардинальні зміни в ДРС, аби отримати підтримку суспільства для тюремної реформи.
Реформа – це не просто скорочення кількості співробітників пенітенціарної служби. Це ремонт тюрем, інвентиризація, покращення умов утримання. Для ремонту треба величезні капіталовкладення, яких у держави немає.
Частина ІІ: Петренко: За 286 грн/міс. змусити працювати в’язня може лише “блатний”
Спілкувався Ростислав Буняк.
Продовження читайте у понеділок, 29 лютого.