Атаки на танкери в Оманській затоці: кому це вигідно і хто програв

Інцидент з нападами на два нафтові танкери біля берегів Оману та ОАЕ – чергова спроба розв’язати конфлікт у Перській затоці або виправдати підготовку до нього.

Питання тут лише в тому, чи були ці інциденти сплановані заздалегідь, або це випадкова аварія?

Насправді, це навіть неважливо. У будь-якому випадку, зараз під ці події конструюватимуть потрібну реальність, використавши інциденти для маніпуляцій та нагнітання навколо Ірану, продаючи цю картинку через ЗМІ.

Можливо, наразі підуть навіть далі, і використовують як тригер до якихось рішучіших дій: морські бої, блокада, обмеження військово-повітряних ударів.

Чому це не міг зробити Іран

По-перше, завжди дивіться, кому вигідно.

У цій ситуації все очевидно. Головні вигодонабувачі – Саудівська Аравія, Ізраїль та США – архітектори нинішньої кампанії в ізоляції Ірану.

Основні лузери – сам Іран, Емірати та Оман, яким не дуже подобається вся ця ескалація. Власне, тому вони досі мовчать з приводу того, що сталося, хоча в ідеалі, це сталося в їхніх водах, а задавати тон інформаційного простору повинні саме вони.

По-друге, донині незрозуміло, що сталося.

Просаудівські ЗМІ, через дві хвилини після появи інформації про пожежі на борту танкерів, негайно почали розкручувати ідею атаки на кораблі за допомогою торпеди, очевидно випущеної іранськими кораблями.

Самі компанії, яким належать танкери, не підтверджують цю інформацію. Хтось говорить про магнітні міни, хтось про звичайну аварію. Загалом, доказів немає, ясності немає, подробиць теж немає, а основні причетні – просто мовчать (Емірати, Оман, Норвегія, Японія).

По-третє, в Іран сьогодні прибув прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе в рамках своєї посередницької місії, щоб не допустити ескалації в районі Затоки. Японський лідер відвідав Іран вперше за 40 років.

І тут недалеко від берегів Ірану торпедують два танкери, один з яких – японський. Збіг? Або тотальний кретинізм? Не думаю.

По-четверте, Іран знаходиться в слабкій позиції у протистоянні з США та їхніми союзниками.

Провокування війни – це самогубство, в тому числі внутрішньополітичне. Навіщо йти в лоб назустріч конфлікту, дискредитуючи себе в очах тієї ж Європи, яка підтримує тебе?

А ось посварити таким чином ЄС та Іран, змусивши Брюссель припинити свою підтримку іранській ядерній угоді – це якраз дуже хороший мотив для саудівсько-ізраїльсько-американського блоку, чого вони ніколи не приховували.

По-п’яте, ми вже це проходили буквально місяць тому, коли на повну силу кричали про загадкові вибухи та пожежу на чотирьох нафтових суднах в порту Фуджейра в ОАЕ.

Потім виявилося, що ні пожежі, ні вибухів не було, а щось, схоже на якісь міни, пошкодило танкери. Мотив ніхто не пояснив, та й він вже не був нікому цікавий. Історія складена потрібним чином – йдемо далі.

Зараз аналогічна ситуація. Істерику та паніку успішно посіяли, ціни на нафту підскочили вгору, кого треба звинуватили, громадську думку накачали свіжою дозою доповненої реальності, привід для будь-яких дій отримали – інформаційно-психологічна операція пройшла успішно.

Автор: Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього.