В Україні триває виборча кампанія з обрання шостого президента. Центральна виборча комісія зареєструвала 44 кандидата на право позмагатися за президентський престол.
Представлені претенденти від правого та лівого крила. Здається, що асортимент величезний.
Серед списку претендентів наявні досвідчені політики віком 50+, яких, на превеликий жаль, більшість, і які часто перед українським народом демонстрували себе не з кращої сторони. Такий стан справ свідчить про кризу легітимності (недовіри) до владних органів та державних діячів.
Причини низького рівня легітимності політичної влади в Україні.
По-перше, рудименти радянської свідомості в українському суспільстві, що ускладнює легітимацію демократичних інститутів та влади.
По-друге, розчарування в демократичних цінностях через неефективність їхнього впровадження.
По-третє, невідповідність між декларованими ідеалами та реальними справами владної еліти.
По-четверте, висока концентрація антицінностей в діяльності політичної влади. Політичний екстремізм, популізм, корупція, головними формами прояву якої виступають політичний протекціонізм, спекуляція та зловживання владними інструментами примусу. Маніпулювання, непрофесіоналізм, аморалізм в політиці тощо.
По-п’яте, ціннісний розкол у владі та суспільстві, зокрема, на регіональній основі.
Ще однією характерною рисою легітимаційного процесу в Україні є установка суспільства на патерналізм.
Очікування на всезагальну підтримку від держави. Сподівання на міфічну сильну руку формують таку модель суспільної поведінки, що виражається у відстороненості суспільства від державотворення, політичного і державного управління.
Натомість реалізація ідеї громадянського суспільства вимагає від громадян активних дій, відповідальності, ініціативності, усвідомлення власної ролі у розбудові економічно стабільної держави.
Йдеться про необхідність впровадження практики легітимації, після майже столітнього панування самолегітимної влади. Українське суспільство повинно усвідомити те, що воно самостійно формує ціннісну матрицю демократичного політичного режиму.
Відповідно, коли так зване суспільство втраченої довіри перебуває в стані розпачу, зневіри, то вдається до таких шляхів пошуку виходу з ситуації, як підтримка шоуменів на пост президента України.
Це означає, що в соціумі високий запит на нові обличчя, на обрання позасистемних кандидатів. Часом громадяни готові проголосувати за актора, співака чи іншу особу без політичного досвіду, яка за перші 100 днів свого президентства втілить ефективні програми, рішення, які змусять громадян повірити в народних політиків.
Час показав, що українці не готові чекати роками, коли країна стане успішною, інакше вдаються до масових протестів, які жодній зі сторін, особливо міжнародному іміджу України, не йдуть на користь.
Варто зауважити, що митці (або інші особи, які раніше не були в політиці) перед тим, як балотуватися на політичну посаду, повинні припинити свою діяльність як шоумена, бізнесмена чи інший вид діяльності. Інакше такі наміри не виглядають щирими, а нібито театральна постановка.
Читайте: Не всі витримають. Хто зніметься з виборів та як це вплине на лідерів
Пам’ятаймо, що виборці голосують емоційно, віддають перевагу щирості кандидата, а потім раціонально аналізують план дій претендента.
Крім того, позасистемний кандидат повинен до початку балотування пройти курси основ державного управління. Без здобуття елементарних знань, нове обличчя буде некомпетентним.
Добра людина – не професія, майбутній політик має бути компетентним.
Еволюційний шлях розвитку держави через наступні п’ять років приведе на політичний Олімп все більше нових лідерів, поступово політична система зазнає якісних змін.
Не потрібно боятися довіряти молодим політикам. Потрібно давати їм шанс на самореалізацію, на втілення проектів по розвитку України. При цьому громадськість має пильно контролювати слуг народу.
Автор: Наталія Білоус, політолог.