Є вагомі підстави для оптимізму в боротьбі України за свободу

4 липня 1776 року у Філадельфії американці проголосили свою незалежність від Великої Британії.

18 місяців по тому британські війська окупували Філадельфію та Нью-Йорк, а генерал Джордж Вашингтон разом зі своєю розбитою Континентальною армією переживав важку зиму в Веллі-Фордж. Усе це гнітило.

Тепер ми знаємо, що Вашингтон був блискучим полководцем, що американський народ мав непохитну рішучість боротися за свободу і що за допомогою зовнішньої сили – Франції – 13 колоній перемогли й справді створили Сполучені Штати Америки.

Але взимку у 1777 – 1778 роках цього ніхто не міг знати.

Боротьба потребувала величезної волі, наполегливості та морального усвідомлення на тлі невизначеності. І трохи сторонньої допомоги.

Без сумніву, тоді було багато скептиків, зокрема й генералів, які просто припускали, що американці зазнають поразки від Британської імперії, що мала більше сил та ресурсів.

Але американці відмовилися здаватися. Зрештою, гучна поразка Британії стала результатом довгих ліній постачання, американської сили волі та іноземної допомоги.

День Незалежності України – 24 серпня, і вже другий рік поспіль його відзначають на тлі повномасштабного вторгнення РФ.

Після 18 місяців жорстоких боїв значна частина країни на сході та півдні досі окупована, наближається ще одна складна зима.

Але Росія має довгі лінії постачання, а українці мають залізну волю та зовнішню допомогу. Нічого не нагадує?

Цього року мовчазне святкування незалежності України відбувалося на тлі хору коментарів Заходу про те, що контрнаступ України провалюється, Україна ухвалила невдалі тактичні та стратегічні рішення, що Захід не може продовжувати надавати військову та фінансову підтримку Україні, що Україна не може повернути всі свої втрачені території, тому має почати переговори з Росією.

Українцям радять “подивитися правді у вічі” й фактично здатися.

Чи дали б ці коментатори такі ж поради Джорджу Вашингтону в 1777 році? Можливо. І вони б так само помилилися.

Такі налаштування на поразку принципово недооцінюють моральні аргументи українців та їхню безмежну рішучість в боротьбі за своє життя та свободу.

Українці не більше схильні здаватися, ніж американці в 1777 – 1778 роках. Тож звідки заклики до України щодо переговорів?

Про переговори говорять ті, хто прагне будь-що стабілізувати відносини з Росією.

А це принижує український народ, який бореться за свою свободу.

Дехто на Заході, напевно, вважає, що можна погодитись із втратою України, її земель, українського народу та його свободи. Але не українці.

А в цьому криється той факт, що всупереч наративам скептиків контрнаступ України справді прогресує.

Українці методично послаблювали та виснажували російські війська, завдавши їм аж 300 тис. втрат (зокрема 120 тис. вбитими).

Збройні сили України завдали дошкульних ударів по російських логістичних ланцюгах постачань.

Українці повернули війну росіянам додому в Москву та почали комплексно атакувати безпілотниками військові аеродроми та кораблі.

Росіяни не досягли жодних територіальних здобутків після тимчасової окупації Бахмута, водночас українські війська продовжують тиск уздовж усієї лінії фронту, змушуючи Росію оборонятися на кількох ділянках, і проникли на першу лінію щільно замінованих районів на Півдні поблизу Роботиного.

Це відкриває українцям шлях до перекриття російських ліній постачання до Криму, Херсонської та Запорізької областей.

Тим часом ми змогли спостерігати за серйозним заколотом у Росії, за організованим вбивством лідера цього заколоту, втечею від мобілізації мільйона молодих росіян, невдоволенням неетнічних російських регіонів.

Поки Україна крок за кроком просувається вперед, Росія розривається на частини.

Будь-хто, хто чекав на швидкий контрнаступ України із значними територіальними здобутками, помилявся.

Українці, на відміну від росіян, дбають про життя своїх солдатів, діють обережно, методично й терпляче.

Звичайно, просування було б швидшим, якби на озброєнні ЗСУ вже бути танки Abrams, літаки F-16 та далекобійна артилерія ATACMS, але цієї зброї ще немає на полі бою через зволікання Заходу. І все ж Україна йде вперед.

Сьогодні ніхто не може знати напевне, яким буде результат війни Росії проти України. Можливо, Україна впаде. Можливо, Росія мобілізується. Але Україна має причини та волю для бою, а росіяни – ні. Україна має значну зовнішню допомогу, на боці росіян – лише Іран. Україна має моральні причини, а росіяни – ні.

Кожен, хто ставив проти Джорджа Вашингтона в 1777 – 1778 роках, програв би.

Кожен, хто робить ставку проти України в 2023 – 2024 роках, має бути готовий до такого самого результату.

Джерело: СЕРА

Фото: Генштаб ЗСУ