PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
Логотип сайта
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android

Отримав паспорт РФ, грав у Спартаку, жив у Криму – як 2014 вплинув на долю Максима Левицького

Максим Розенко Журналіст

Свою футбольну кар’єру Максим Левицький починав у 1993 році в Таврії Сімферополь. У 2000 році французький Сент-Етьєн придбав воротаря збірної України за мільйон доларів.

Максим Левицький

Після Франції Максим Левицький виступав за московські Спартак та Динамо і навіть встиг оформити собі російське громадянство. Події 2014 року застали вже тренера Левицького в Криму.

 Максиме, повернімося до подій лютого 2014 року.  Ви кілька років як переїхали жити з Москви до Сімферополя. У Криму активізувалися проросійські сили. У вас вже тоді була сформована проукраїнська позиція чи вона виникла з часом? 

Я не поділяю позицію на “про-якусь”. Завжди звик довіряти тому, що бачу. Роблю висновки, з оглядну на своє розуміння, що є добро, а що – зло. Я народився в Радянському Союзі, де отримав освіту. Всі, у кого було так само, мабуть, розуміють, про що я. В СРСР все було побудовано на тому, щоб усе було однаковим – і думки, і інтерпретація подій. Все так, як говорить “партія”. Але у моєму житті були деякі події, які надихнули користуватися власним мозком. Одна з них – це відвідування Сполучених Штатів у складі делегації школярів із Сімферополя у 1989 році.

Йшов останній рік мого навчання у школі. Почалася так звана Перебудова відносини між “потенційними противниками” СРСР та США потеплішали. Владні структури домовилися про візити дружби між школярами. Так звана дружба по 46-й паралелі. Тому пощастило Сімферополю від СРСР, а у США вирішили це довірити Сейлему, столиці Орегону.

Знайшли, у чому “дружитимемо” – футбол, тобто soccer. Від нас “відстоювати честь” направили спецклас з футболу – СДЮСШОР Таврія. Я був останнім, кого КДБ дозволило внести  у списки на візит.  Спершу мене у списках  взагалі не було. Я був четвертим із воротарів. Але сімох наших “забанили” – не дозволили їхати. Тому мене додали. Мали  летіти 18 школярів, а полетіли 17. Із 24. Вісімнадцятого так і не знайшли.

Максим Левицький

Мабуть, подорож у США здивувала радянського школяра?

І зараз пам’ятаю той шок, який отримав у 16 років, коли порівняв враження від побаченого там з тим, що нам вбивали в голову під час “політінформацій”… Саме тоді почав розуміти, що влада дуже часто бреше, щоб домогтися вигідних їй висновків. Але її твердження не є правдою! А наслідки в історичному періоді будуть діаметрально протилежні. Що у 1991 році і було доведено. Плюс трохи пізніше вже французи особисто мені наочно продемонстрували, що може відбутися, коли ти нехтуєш правилами та законами.

Маю на увазі свій “паспортний скандал” у 2000 році, через який я був змушений поставити крапку на французькому періоді своєї ігрової кар’єри (Сент-Етьєн, за який виступав Левицький, щоб українця не вважали легіонером, і він не підпадав під ліміт, умовив воротаря оформити фіктивний паспорт громадянина Греції. Це швидко розкрилося, і Максим був змушений залишити Францію, – прим. М.Р.).  Тому для мене ніяк не стояло питання – яку позицію обрати! Для мене все було очевидно, як і те, хто у цій ситуації правий, а хто – ні.

Максим Левицький

Враховуючи, що більшу частину своєї ігрової кар’єри ви провели в Росії, а коли виступали за московське Динамо, навіть отримали російський паспорт, мабуть, мали з квітами вітати появу “зелених людей” сім років тому…

Російський паспорт отримав не тільки для спрощення продовження кар’єри гравця. Тоді вважав, що країна мого народження (Максим народився в місті Шахти Ростовської області, розташованої на російсько-українській етнографічній межі, – прим. М.Р.) рухається у правильному напрямі (зараз визнаю свою помилку), а збірній України я як гравець не цікавий, тож нікому це рішення не зашкодить. А чим було викликане моє бачення ситуації у 2014 році – розповів вище.

Чому Україна у 2014 році мала невелику підтримку кримчан?

– А чому небагато людей підтримують зміни в РФ? Не всім потрібна свобода. Панує ментальний “совок” і “страх”. Не всі мають здатність вчити історію та робити висновки. Усі ці питання я задавав сім років тому “радующимся и счастливым” землякам. Відповіді всі давали однакові, як із методичок. Точніше, з того, що “розносило” російське ТБ. На мій погляд, не треба так акцентуватися на цьому питанні – в Австрії в 1938 році теж було багато тих, хто підтримував “возз’єднання”…

– Як так званий референдум сприйняли дружина та старший син?  Чому син перевівся з московського вишу до київського?

– Ми з дружиною досі разом. Тож зрозуміло, що вона поділяє моє бачення. Погляди старшого сина кардинально змінила поїздка до Києва, де він відсвяткував новий 2014 рік. Побував на майдані Незалежності, поспілкувався з людьми. А потім повернувся до Москви та послухав, що несеться на адресу протестувальників зі ЗМІ. Остаточно переконався в тому, що потрібно змінити оточення після “спілкування” з московськими “органами”, які дуже наполегливо переконували його щодо “співпраці”. Він відмовився.

Максим Левицький

Тоді і було ухвалено рішення, що країну слід змінити, якщо є бажання залишатися людиною. Найзручніший варіант – Київ. Столиця країни, де народився, жодних перешкод у спілкуванні, інститут тієї ж спеціалізації. Вже в серпні 2014 року він був студентом НАУ.

– Чому ви з родиною вирішили переїжджати з Сімферополя до Києва? Вам було не комфортно жити в Криму?

– Сказати, що було некомфортно, – не можна. Усі “блага цивілізації” нам були досяжні. Були, звісно, якийсь час проблеми з електрострумом, точніше з його відсутністю. Але у той час, коли ми вирушили до Києва, їх більш-менш подолали. Це було рішення щодо майбутнього. У мене закінчився договір зі ДЮСШ з футболу та тренерській договір із Кримтеплицею, молодіжну команду якої я очолював. Не бачив перспектив для себе у цьому напрямі.

Який підсумок моєї роботи? Як тренер молодіжної команди я маю готувати гравців для головної команди. Але що далі чекало цих хлопців? У них майже не було шансів потрапити в професіонали. Тоді для чого моя праця? Грошей отримував небагато, щоб вони могли стати якимось “стовбуром”, що не дає рухатись.

Моєму молодшому сину вже був час йти до школи. Диплом українського зразка  дає можливість вільно обирати своє майбутнє. Це довів приклад мого старшого сина, який зараз зі своєю родиною (дружина та син) проживає у США. Він подав свій диплом НАУ на верифікацію. Найближчим часом має підтвердити свою освіту, і його диплом буде визнано у Америці. А де приймуть документи з Криму? 

Максим Левицький

– Коли переїхали до Києва? І чи виникали думки відмовитися від російського паспорту і знову отримати українське громадянство? 

– До Києва переїхали наприкінці листопада 2016 року після ремонту у квартирі, яку ми придбали у забудовника ще у січні 2015 року.  Щодо паспортів… У мене немає жодних перешкод для отримання українського паспорта. Я виконав усі вимоги українського законодавства, коли виходив із громадянства. Є офіційна довідка, що моє громадянство України припинено. Тож є усі підстави його повернути. Але поки що є певні причини, чому я не запускаю цей процес.  

Водночас наявність громадянства країни, яка вважає Україну “недружественной страной”, аж ніяк не впливає ні на моє комфортне життя в Києві, ні на подорожі Україною. Тут така “дрібниця” усім “до лампочки”, якщо ти поважаєш країну та її закони! Так само, до речі, як і у країнах ЄС – Франції чи Іспанії.

Я пишався виступати за збірну України. І зараз дуже приємно, коли  під час перетину кордону хтось із прикордонників впізнає мене. Жодного разу не відчував до себе упередженого ставлення тому, що в мене російський паспорт. У дружини та дітей, до речі, українські паспорти.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
fakty_logo
Читайте новини Факти ICTV у Google News.
Довіряйте лише перевіреним фактам.
Приєднатись
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору

Знайшли помилку в тексті?

Помилка