Протистояння у Маріуполі 2014 року: спогади очевидців

6 років тому 9 травня російські спецслужби спланували терористичний акт під прикриттям Дня перемоги. Підрозділи Збройних сил України та добровольчі батальйони відбили атаку. Ця перемога була однією з перших у війні, розв’язаній Росією. Ми зустрілися лише з деякими очевидцями тих подій.

Маріуполь. Травень 2014 року. Місто вже майже місяць перебуває під контролем бойовиків “ДНР”. У столиці Приазов’я почалися погроми і мародерства. Було захоплено будівлю міської ради. Банки, АЗС, магазини спішно закривалися. Вітрини і вікна офісів забивалися фанерою, щоб врятувати те, що залишилося.

Ще 16 квітня бандити “ДНР” штурмували військову частину 3057. Їм вдалося заволодіти близько сотнею одиниць зброї. Це був “руській мир” у всій красі.

Читайте: Рада закликала іноземні держави засудити агресію Росії

Правоохоронці були деморалізовані. Деякі стражі порядку перейшли на бік сепаратистів або відкрито їх підтримували. Але в лавах правоохоронців були й патріотично налаштовані, готові відстоювати український Маріуполь попри те, що в місті вже щосили орудували російські спецслужби, які маніпулювали суспільною свідомістю і робили фейкові інформаційні вкидання. Про те, що в День перемоги можливі серйозні провокації, тодішня міліція знала.

Волонтер, режисер Ірина Прудкова зараз знімає фільми і пише книгу про російську агресію. Але тоді працювала журналісткою на одному з місцевих телеканалів. Більшість її колег мали проросійські погляди. До того ж в Маріуполі працювали знімальні групи практично всіх центральних російських каналів. Ірина розповідає, що розуміла – важливо доносити правду та об’єктивну інформацію якомога більшій кількості людей. За день до Дня перемоги їй подзвонив начальник маріупольської ДАІ Віктор Саєнко.

— Він сказав, що на 9 травня нам потрібна буде допомога журналістів-патріотів. Завтра ми очікуємо провокації з боку “ДНР”. Чекай дзвінка, щоб в будь-який момент ти могла з оператором виїхати на зйомку.

Вранці був ще один дзвінок. Мене попросили нікуди не виїжджати, а моніторити ситуацію, яка відбувається в місті, – згадує Ірина.

9 травня нещодавно призначений начальник маріупольського міського управління міліції Валерій Андрущук проводив нараду з декількома командирами – силовиками. В цей час бойовики з банди колишнього міліціонера Недавнього на прізвисько Мангуст почали штурм будівлі міліції. Ірина з дому, сидячи біля комп’ютера, моніторила всі трансляції.

Вона першою побачила, що будівлі міліції захоплюють, і це далеко не мирні громадяни.

— У одного з них промайнув від автомата, по-моєму, магазин або щось зі зброї. Я відразу написала, щоб робили стоп-кадри, тому що “мирні” громадяни захоплюють ГУВС зі зброєю.

Все, що бачила під час стрімів, Ірина коментувала у соцмережах. Паралельно повідомляла про те, що відбувається в Маріуполі, міжнародним інформагентствам.

Ірина Прудкова

Події розгорталися стрімко. У будівлі терористи групи Мангуста спробували проникнути в кімнату для зберігання зброї і зайняли перші два поверхи. Зав’язалася перестрілка з силовиками, які забарикадувалися на третьому поверсі. Вони встигли викликати підкріплення. Операція зі звільнення будівлі проводилася батальйонами Дніпро та Азов, в місто увійшла військова техніка 72-ї бригади.

В цей же час на вулицях Маріуполя вже щосили працювали провокатори, які поширювали інформацію, що “українські фашисти” розстрілюють правоохоронців, які відмовилися розганяти сепаратистські мітинги. Досі не зрозуміло, чому в будівлі почалася пожежа. Деякі очевидці кажуть, що чули вибух.

Олексій Берута

Для 22-річного пожежника Олексія Берути в той день зміна почалася, як зазвичай. Хоча рятувальник зізнається, розуміли, що в місті атмосфера напружена і може статися все, що завгодно. Олексій розповідає:

— Вже через кілька годин після зміни чергових караулів ми побачили густий чорний дим. Стало зрозуміло, що день буде непростим.

Заступник начальника головного управління з реагування на надзвичайні ситуації ДСНС України в Донецькій області Владислав Гусинський згадує:

— Виклик надійшов на пульт чергового о 12.55. Ми вже знали, що йде захоплення управління і в будівлі почалася пожежа. Коли виїжджали, особовому складу було сказано: Колеги, хто хоче – їде, хто не хоче – не їде. Ми знали, що там буде небезпечно. Тому дали можливість кожному зробити вибір. Не відмовився ніхто.

На пожежі були задіяні 60 осіб і 16 одиниць техніки. Коли ми приїхали, будівля вже палала. Там зібрався величезний натовп. Спочатку нас взагалі не пропускали. Ми не могли проїхати. Коли це вдалося – було видно, що будівлю вже не врятувати. Нашим завданням було врятувати забарикадованих правоохоронців з третього поверху і не дати вогню перекинутися на житловий будинок, що примикав до управління. Ліквідували пожежу в буквальному сенсі під свист куль і автоматні черги.

Владислав Гусинський

В захопленні будівлі управління міліції брали участь до 60 бойовиків. Снайпери та автоматники терористів оточили його.

Під час бою загинули шість правоохоронців. Серед них і начальник відділу ДАІ Маріуполя, підполковник Віктор Саєнко. Він був убитий автоматною чергою. Один постріл прийшовся в серце і виявився смертельним.

Віктор Саєнко

Мама Віктора Саєнка Валентина Миколаївна каже, що син передчував загибель. Говорив, що за ним стежать. Він постійно отримував погрози від проросійських бойовиків. Про те, що сина не стало, вона дізналася однією з останніх. Їй подзвонили сусіди з села і повідомили про трагедію. 80-річна жінка розповідає, що смерть сина сильно підірвала її здоров’я.

— За 6 років не було жодного дня, щоб я не плакала, щоб не згадувала його. У мене все добре. Мені є, що поїсти. Але немає моєї дитини. І це не дає мені нормально жити, – каже Валентина Миколаївна.

Валентина Саєнко

Колишню будівлю управління міліції відновлювати не будуть. Тут згоріли всі несучі конструкції. Фактично від неї залишився лише каркас. У 2015 році, в першу річницю захоплення, тут встановили меморіальну дошку в пам’ять про правоохоронців, які не зрадили присягу і не перейшли на бік ворога.

З усієї банди Мангуста на лаві підсудних опинилися тільки четверо. В кінці грудня минулого року суд змінив їм запобіжний захід і відпустив з-під варти під особисті зобов’язання. Всі четверо за особистим бажанням були внесені в список обміну на українців, які перебували в полоні на окупованій території і в Росії.

9 травня 2014 року для Маріуполя став знаковим і водночас трагічним днем. Підрозділи ЗСУ та добровольчих батальйонів відстояли українське місто. Хоча визнали, що дії були неузгодженими насамперед через те, що командири були в захопленому будинку. Не вдалося уникнути втрат.

У той період російсько-українське протистояння тільки починалося. І переросло в  повномасштабну війну з захопленням територій і введенням військ. Для Маріуполя весь жах тільки починався. Потім будуть обстріли селищ Сартана, Талаківка, мікрорайону Східний. За 2014-15 роки будуть десятки загиблих мирних жителів як в місті, так і прилеглих населених пунктах.

Сьогодні Маріуполь – успішний промисловий центр. Проте лінія фронту проходить всього в десяти кілометрах від міста. І дуже часто ми отримуємо звідти сумні новини про вбитих і поранених. Як і раніше, виразно чутні розриви важких снарядів. А це означає, що російська загроза цілком реальна і досі.

Тетяна Уралова