Кліщіївки вже немає, а Часів Яр методично знищують: репортаж з передової

Битва за Кліщіївку, що на південь від Бахмута, була тривалою і дуже виснажливою. Нині наші воїни закріплюються на зайнятих рубежах. І відбивають по кілька штурмів за добу.

Ворог усе ще чіпляється за це село. Намагається вибити наших захисників із відвойованих позицій. Бо розуміє, повернення Кліщіївки під контроль українського війська відкриває шлях до Бахмута. У боях разом з іншими підрозділами Сил оборони бере участь і бригада швидкого реагування Нацгвардії Рубіж. Воїни критично потребують дронів. Це завжди дефіцит на передовій.

– Як населеного пункту Кліщіївки вже немає. Тому що там все зруйноване. Наш ворог не дуже дотримується правила щось зберігати, він знищує все абсолютно. Куди не влучають снаряди, вони просто спалюють, – каже військовослужбовець бригади швидкого реагування Рубіж НГУ Турист.

Часів Яр нагадує сусідній Бахмут річної давнини. Тут важко знайти бодай один цілий будинок. Вибухи російських снарядів повсякчас перемішуються із виходами наших гармат.

Піхота переміщується голими посадками. Снарядами покосило дерева – тільки стовбури стирчать.

У боях за Кліщіївку українські воїни розбили вщент російську 72 бригаду. Окупанти чіпляються за залізну дорогу, яка пролягає біля села. Вона під вогневим контролем Сил оборони, але викурити звідти загарбників навіть артилерією складно.

Щодалі воїни відкинуть росіян, то важче їм буде дотягнутися до шляхів постачання. Але звільнити – це ще половина успіху, треба потому надійно закріпитися.

– Звільнення населених пунктів як проходить? Зайшли — зачистили вулицю, закріпилися на ній. Ворог провів контрштурмові дії, посунув нас — все, вулиця знову під ними. І так це може відбуватися декілька разів. Поки остаточно місто не залишиться за кимось одним, – пояснює Турист.

Щодоби суне по два-три штурми. І так півтора місяцы, каже побратим Туриста Борман. Одна позиція може переходити із рук в руки кілька разів на день.

– Дуже масштабно застосовують FPV-дрони, скиди саме на наші позиції. І реально стояти дуже важко. Треба постійно вгризатись в землю. За ніч щось накопали. Зранку з коптера побачили, що щось свіже накопане. Артилерія все з землею зрівняла, знов треба копати заново, просто з нуля, – розповідає військовий.

Борману 23 роки, командує ротою. У Рубіжному особисто ліквідував російського комроти. Географію українського Сходу вже знає краще, ніж свою Рівненщину, бо де тільки не воював.

Боєць на псевдо Вет повернувся із нуля на перепочинок. На бойове заступав уночі, розповідає – наткнувся на ворогів. Метрів за п’ять зрозумів, що то не наші.

Це не та війна, запевняє боєць, де можна накопичити великі сили і масштабно прорвати фронт. Виснажені, але хлопці продовжують битися. І їм потрібні дрони та люди.

– Проблема є в нашій живій силі, ми закінчуємося, плюс технічна спроможність наша поступається ворогові. Це треба розуміти і про це треба говорити. Єдине, в чому ми не поступаємося – це в підготовці і мотивації, – зазначає Турист.