Чому українська влада перебуває в інформаційній ізоляції

Життя народу та політиків – це своєрідна комп’ютерна гра, де чітко продумані правила, винагороди або покарання для гравців.

У стародавні часи була закладена архаїчна система управління державою з помпезними виступами політиків. З тих часів майже нічого не змінилося, крім появи інтернету. І тільки сучасне інформаційне суспільство радикально змінило цей стан речей.

Раніше офіційну інформацію давали перші особи владних структур або спеціально навчені люди – прес-секретарі. А сьогодні кожна людина з державної системи стає спікером, у всіх беруть інтерв’ю і всі потребують коментарів.

Практично всі чиновники є у соціальних мережах. Це означає, що кількість медіаосіб збільшилася, отже, зросла і кількість їхніх висловлювань. Тобто це не як раніше: кажуть щось для народу під час свят, на з’їзді, під час виборчої кампанії. Зараз потрібно спілкуватися щодня.

Одночасно з цією прозорістю діє і другий фактор – інформаційний вакуум.

Чиновники спілкуються винятково один з одним. Для них релевантна думка таких, як і вони.

Незважаючи на те, що держслужбовці перебувають під прицілом суспільної уваги, в Україні їхнє благополуччя, просування кар’єрними сходами, призначення на посаду, збереження цієї посади, захист від кримінального переслідування ніяк не залежать від громадської думки.

Пересічним українцям починає здаватися, що люди у владі або якось неймовірно подурнішали, або знахабніли до такого рівня, що їм все одно, яке враження вони справляють.

Але чиновники зовсім не прагнуть демонструвати неповагу громадянам. Вони живуть своїм життям, в ситуації гострої конкуренції, і щиро не розуміють, як виглядають зі сторони.

Додатковий жах в тому, що чиновники не дуже розуміють, що таке ЗМІ, тому що преса у них теж своя. Інтерв’ю для них – це якесь дійство із заздалегідь заготовленими запитаннями та написаними відповідями, які вони зачитують, дивлячись на журналіста, який ритмічно киває їм в такт головою.

І коли держслужбовці з’ясовують, що медіа пишуть щось відмінне від того, що їм хочеться чути, вони думають, що це проплачена кампанія з дискредитації. Адже вони точно знають, що самі платять гроші за те, щоб про них писали щось хороше. З їхнього боку логічно припустити, що погане теж хтось профінансував.

Якщо ви перебуваєте в суспільстві винятково собі подібних і у вас немає прямого контакту з реальністю, ви рано чи пізно почнете сприймати будь-який прояв буття як кимось інспірований.

Це наслідок тієї самої замкнутості влади та її інформаційної ізоляції.

Вихід із ситуації, що склалася: активно брати участь у виборах всіх рівнів, у громадській діяльності, що контролює політиків поза виборами, залучати групи впливу (медіа, іноземних дипломатів та інших фахівців).

Треба працювати з розумом молоді, перетворювати її в активних громадян, а переконувати стареньких політиків, що треба боротися проти корупції – це даремно витрачений час. Ніколи чиновник не визнає свої помилки і не скаже, що винен і все життя прожив аморально.

Завжди необхідно робити акцент на інновації та молоде покоління. Головний недолік людей, які живуть на пострадянському просторі – вони багато говорять про минуле, але нічого ефективного не роблять для майбутнього.

Автор: Наталія Білоус, політолог.