Чому закон про мову залишається елементом політичних ігор та спекуляцій

Мова знову на перших шпальтах. 25 квітня Верховна Рада ухвалила закон про мову. У парламенті одразу знайшлися охочі заблокувати його підписання.

Мовне питання в західній практиці

У монолінгвістичних країнах це був би звичайний шкільний закон, який регулює функціонування мови і корелюється, наприклад, із Європейською хартією регіональних мов або мов меншин.

Хоча і там не все так однозначно. Наприклад,  у Франції, починаючи з 813 року і донині, мовна політика завжди була частиною державної політики, спрямованої на розвиток єдиної мови — французької.

До речі, Франція підписала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, але не ратифікувала її. Своїм рішенням від 15 червня 1999 року Конституційна рада Франції, посилаючись на те, що Хартія наділяє особливими правами окремі групи мовців усередині територій, де ці мови використовуються, і тим самим зазіхає на конституційні принципи неподільності Республіки, рівності перед законом і єдності французького народу, заборонила ратифікувати цей документ.

Конституційна рада вирішила, що положення Хартії суперечать пункту 1 ст. 2 Конституції Франції (мовою Республіки є французька), оскільки можуть призвести до визнання права використовувати іншу мову, ніж французька, не лише у приватному житті, а й у суспільній сфері.

Українську мову забороняли 134 рази

Українська ж завжди було мовою, яку утискали. Перша заборона відбулась 1627 року. Згідно з наказом царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета було спалено всі примірники надрукованого в Україні  Учительного Євангелія Кирила Ставровецького.

Проте, напевно, найбільш відомим антимовним актом був Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної та популярної освітньої літератури, де стверджувалось, що ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може.

Одні історики нараховують 134 заборони, інші — навіть 173. Однак, так чи інакше,  українська мова є чи не основним чинником державотворення для української нації. Це добре розуміли в метрополії.

Звичайно, ухвалення закону про мову— важливий політичний акт, піаритись навколо якого будуть не тільки ті, хто його вчинив, а й противники.

У парламентській кампанії мовний закон може стати важливим козирем для Порошенка. Важко оцінювати, наскільки вплине ухвалення мовного закону на власне його рейтинг, але заява Ніни Южаніної про те, що Солідарність стане правою партією, закладає міцний фундамент електоральної підтримки серед проукраїнського електорату по всій державі.

Однією з норм мовного закону є обов’язкове подання президентом стандартного для державних службовців сертифіката про знання української мови.

Однак і без цього документа пошуки вчителя української мови для новообраного президента свідчать про те, що українською він володіє на рівні “розумію, але не можу використовувати навіть у побуті”.

Скористаються ситуацією і противники закону. Уже за кілька годин після його ухвалення Опозиційний блок в особі Олександра Вілкула та Вадима Новинського вніс проект постанови, згідно з якою ні Парубій, ні Порошенко не можуть його підписувати. Чи дійсно це заблокує підписання закону — питання залишається відкритим.

Що скажуть сусіди

Незадоволених ухваленням мовного закону буде вдосталь як в Україні, так і за її межами.

Як це здавалося б не дивно, але українська мовна політика — фактор внутрішньої політики наших ключових сусідів: Росії, Угорщини та Польщі.

Мова — елемент гібридної війни. Традиційно категорично не сприймає будь-яке поліпшення стану функціонування української мови – Росія. Ця реакція звична, і більше вона спрямована на внутрішнє споживання та російсько орієнтованих людей в Україні.

Не менш затяту позицію займатиме й Угорщина, яка наробила багато галасу та завдала  чимало проблем українському зовнішньополітичному відомству після ухвалення закону Про освіту.

Досить уважно розглядатимуть ухвалений закон, зважаючи на взяті на себе зобов’язання щодо національних меншин, і наші інші європейські партнери.

Можна стверджувати, що фактор української мови та ухвалення закону про мову і надалі залишиться елементом політичних ігор та спекуляцій, особливо напередодні та в період виборчих кампаній.

Автор: Юрій Подорожній, політтехнолог, експерт Українського Центру суспільного розвитку.