В освіті насильство неприпустиме: українські педагоги починають масштабний протест

Через побиття вчителя в київському ліцеї українські педагоги починають масштабний протест. Особисто я вважаю, що в освітньому просторі насильство неприпустиме у будь-якій формі.

Але, на жаль, реалії є такими, що нерідко саме у школах чи навколо них насильство набуває особливо вишуканих чи вибухових форм. І те, що трапилося у київському ліцеї №157 лише один з проявів цього явища.

Які висновки з цього варто зробити?

Звичайно, якщо нанесена шкода здоров’ю людини, а тим більше вчителю, то за цим має слідувати релевантна відповідальність. Але для того, щоб запобігти переростання окремих інцидентів в епідемію насильства, недостатньо просто покарати людину, через яку вихлюпнулася порція насильства.

Варто подивитися на ситуацію з усіх боків та врахувати контекст.

Для того, щоб захистити вчителів у подальшому, потрібно дослідити чинники, які провокують насильство на території шкіл. Якщо ми будемо думати про те, як посилити покарання, то ми спровокуємо ще більше насильства, а не вирішимо конфлікт.

Вчителі безумовно потребують окремого піклування та захисту. Цей захист не повинен зводитися тільки до того, щоб поставити більше охорони та камер на освітніх територіях або внести зміни до Кримінального кодексу та зробити публічний тиск на суди – це шлях в глухий кут.

Починати потрібно з розуміння природи насильства і агресивної поведінки – як дітей, так і дорослих ( це може набувати форми не лише фізичної розправи, але й психологічного насильства).

Дуже непродуктивним підходом є пригнічення людської природи і властивої їй фонової агресивності. Проте, слід шукати способи, щоб каналізувати останню: трансформувати її у форми змагання, гри, тощо – там і де вона не завдасть шкоди.

Сила волі, яка здатна контролювати імпульси агресії – це дуже обмежений ресурс. Освітній процес має бути побудований так, щоб максимально раціонально використовувалися її запаси.

Є багато чинників, які можуть розгортати та загострювати агресію, особливо в нашому випадку – соціальні мережі. Де один одного накручують, тим самим загострюючи агресію.

Базові знання з психології та нейрофізіології, а також – емоційна грамотність і вміння управляти стресом, мають бути у пріоритеті. Це гігієнічна норма у сучасних умовах. Це виробляє звичку вклинювати невеличку паузу між подразником та реакцією.

На щастя, тепер проводиться багато тренінгів з ненасильницької комунікації, виходить література, важливо поширювати ці знання у педагогічному середовищі.

Дитина влаштована так, що вона не може постійно себе контролювати, а якщо відчуває тиск постійного контролю, то в неї розвивається хронічний стрес. Він виникає в тій ситуації, коли живий організм не може впливати на середовище, яке впливає на нього.

У кожного різна реакція, яка залежить не лише від виховання, а також від типу психіки. З яким ми нічого не зробимо, бо він є певним константом, який можна окультурити емоційною грамотністю.

Такі конфлікти, як у ліцеї №157 можуть мати іншу м’якішу розв’язку, саме завдяки емоційній гігієні. Але цьому необхідно навчати, а не зводити усе до каральних заходів. Бо школа нині і так виглядає, як режимний заклад і це лише готує ґрунт для стресових ситуацій.

Варто дбати про те, щоб навчальний простір ставав більш комфортним для усіх учасників, а керівництво шкіл піклувалося не лише про дисципліну, звітність, ДПА та ЗНО, але сприяло відновленню ресурсності вчителя.

В освітніх закладах повинні з’явитися простори для того, щоб була можливість озвучити свою потребу. Відділити факт від оцінюючого судження. Вчитель має бути обізнаний в природі дитинства, в тім, що доречно вимагати від дитини.

Педагог також має озвучувати свої потреби. Його мають чути та сприймати. Він повинен мати можливість оновлювати свій ресурсний стан – енергетичний баланс.

Також головну задачу відіграє психолог, який повинен не тільки періодично спілкуватися з дітьми, але й з колегами, щоб розуміти, в якому стані вчитель.

Завдання управлінців освітнього процесу – створити психологічну безпеку. І не тим, щоб все контролювати, а тим, щоб природна агресія та енергія з якою приходить дитина, і яка через втому чи інші обставини проявляться у вчителів та батьків, спрямовувалась у конструктивне русло.

Не виключено, що для порозуміння школи і родини в українських реаліях будуть потрібні заходи з фахової медіації.

Автор: Микола Скиба, експерт програми “Компетенції майбутнього”, “Освіта” аналітичного центру Український інститут майбутнього.