Війна в кіберпросторі та Теорія ігор: що спільного та як пов’язані

Людство взяло на себе роль богів, створюючи новий цифровий Вавилон: величезний, могутній, але часто хаотичний та небезпечний. Це світ, де влада належить інформації, де економіки слідують новим правилам, де людські закони втрачають силу. Кіберпростір швидко розвивається і не знає кордонів.

Зі своїх цифрових глибин він впливає на вибори та загрожує урядам. Густо вплетеній в інформатизацію розвинутих націй, кожен новий біт заглиблює їхню залежність від невидимої мережі. Немов безкрайнє море у глобальній комп’ютерній грі, воно поєднує береги, здаючись водночас і спокійним, і бурхливим. Створений руками людей, цей світ набуває власних обрисів та законів, які все частіше виходять за рамки нашого розуміння.

У світі є два типи людей: гуманітарії, яких відлякує складність математичних формул, для яких коди та алгоритми здаються недосяжними таємницями, і технарі, хто вбачає у формулах гармонію і відкриття світового порядку, ключ до розгадки всесвіту.

Гуманітарії бачать світ крізь призму відносин, прагнучи збудувати мости довіри і взаєморозуміння. Технарі, з їхнім світом точних наук, вважають, що безпека — це формули і рівняння, що мають розв’язок. Дві сфери, дві мови, два підходи до життя та роботи. У нових реаліях гуманітаріям і технарям доведеться навчитися працювати разом. Гуманітарії принесуть інтуїцію, розуміння людських взаємин і політичних механізмів.

Технарі забезпечать математичну точність і технологічні рішення. Саме математика може стати ключем через Теорію ігор, яка пропонує математично точні моделі для розуміння конфліктів і співпраці, дозволяючи передбачати ходи опонентів і формувати стратегії. І саме її магія, застосована до кіберпростору, може надати нової сили традиційним гуманітарним підходам.

Саме ця синергія під проводом штучного інтелекту не просто дасть змогу об’єднати гуманітаріїв і технарів, а багатократно помножить просту суму їхньої діяльності. Добра новина для гуманітаріїв – майбутні користувачі такого інструментарію не побачать формул, як і сьогодні ми не бачимо внутрішні механізми в ChatGPT та інших алгоритмах.

Дипломати — архітектори мостів між націями, майстри переговорів і компромісів. Їхня зброя — слова, угоди та людські відносини, залежно від ситуації, витончені і м’які, як мереживо, чи гострі, як лезо. Більшість із них — гуманітарії, які мислять через призму політики, історії та культури. Але світ змінюється і для сучасної дипломатії цього вже недостатньо. Сьогодні таку класичну дипломатію все більше доповнює з приставкою кібер, і ця нова кібердипломатія – новий фронт, який вимагає додаткової компетенції і навичок.

Кібердипломати окрім англійської та інших повинні володіти і мовою технарів. Вони мають навчитися розуміти алгоритми та розбиратися в основах цифрової безпеки. Їм потрібно стати посередниками між тими, хто організовує і програмує кіберсвіт, і тими, хто ухвалює політичні рішення. Відтепер дипломатія — це не лише переговори за столом, але й аналіз кібервпливу і кіберпотужності держав, побудова стратегій кіберстійкості та формування глобальних норм взаємодії у цифровому світі. Кібердипломатія — це не просто нова професія, це дійсно нова мова, якою людство мусить навчитися говорити, щоб вижити у світі, створеному його ж руками.

З цієї позиції кібердипломатію можна розглядати як стратегічну гру, де розуміння кібервпливу, швидкість реагування та передбачення можливих сценаріїв визначають успіх чи поразку. І саме тут Теорія ігор стає не лише корисною, але й незамінною. Вона здатна розкласти “аналоговий” хаос на чіткі взаємозв’язки, системно аналізувати конфлікти і формувати ефективні стратегії співпраці.

Це ключ до управління в динамічному кіберпросторі, де кожна дія викликає реакцію, а кожна реакція породжує новий сценарій. Розгляньмо “на пальцях”, без важких формул, чотири цікаві концепції Теорії ігор, які допоможуть державам структурувати свої прагнення в цьому хаотичному світі кібервзаємодії. Це рівновага Неша, Парето- оптимальність, Мінімакс і Повторювані ігри.

Мости між хаосом і гармонією

У час, коли кіберпростір став п’ятим доменом ведення бойових дій (поруч із землею, водою, повітрям і космосом), продовженням і доповненням реального поля бою, гібридна війна РФ проти України розгортається на всіх цих фронтах.

Вона використовує кібератаки для посилення кінетичного військового впливу. Інформація перетворюється на зброю, сервери стають фортецями, а мережі — лініями фронту. У цій складній війні кібердипломатія виступає як військова стратегія, де кібердіалог та інші інструменти використовуються як засоби для досягнення стратегічної переваги. Кібердипломати мають бути готовими до маневрів між альянсами та конфліктами, намагаючись забезпечити захист національних інтересів і національну безпеку у глобальній мережі, де кожен хід має все більший вплив і де вміння читати віртуальний ландшафт буде вирішувати долю націй. Саме тут математика Теорії ігор відкриває нові горизонти розуміння.

Її концепції — рівновага Неша, Парето-оптимальність, Мінімакс і Повторювані ігри — не лише пояснюють динаміку конфліктів, а й пропонують інструменти для їхнього подолання. Вона дає змогу дипломатам і технарям, двом світам з різними мовами, знайти спільний підхід у складних реаліях.

Рівновага, досягнута через обережність і довіру, вигода, розподілена так, щоб кожен отримав своє, стратегії, що дозволяють виживати у найгірших умовах, і репутація, яка будується роками, але може бути зруйнована миттєво – усе це в Теорії ігор перетворюється на точні визначення, математичні формули і рівняння, замінюючи собою інтуїцію, та стає навігатором у світі, де кожен хід впливає на стабільність глобальної системи.

Рівновага Неша — це момент напруженої тиші на політичній шахівниці, коли жоден гравець не може зробити хід, не погіршивши свого становища.

Це не просто компроміс, це точка, де кожен усвідомлює: будь-яка зміна стратегії, якщо інші залишаться незмінними, лише зашкодить. У кіберпросторі це виглядає як складна домовленість між державами — ділитися даними про загрози, координуватися в захисті критичної інфраструктури, але не виходити за межі встановлених рамок.

Уявіть, що дві країни стикаються з потужною хвилею кібератак. Перша може вирішити захиститися сама, приховуючи інформацію про загрози, але ризикує, що її партнери зроблять те саме. Інша може обрати шлях співпраці, знаючи, що разом із партнерами вони матимуть більше шансів зупинити напад і дати відсіч. У результаті обидві сторони дотримуються домовленостей, бо розуміють: якщо хтось зламає цей баланс, наслідки будуть гіршими для всіх, але насамперед для того, хто почне це робити.

Цей принцип діє на всіх рівнях кібервзаємодії — від угод про обмін інформацією до спільного реагування на інциденти. Дотримання правил стає вигіднішим, ніж їхнє порушення. Кожен учасник гри обирає стратегію, яка максимально враховує можливі дії інших. І це працює, допоки всі вірять у стабільність цього балансу. Але рівновага Неша — це не мир, це скоріше стан озброєного спокою. Кожен гравець постійно оцінює ситуацію, шукаючи слабкі місця інших, готовий змінити стратегію, якщо баланс похитнеться. Це гра, де довіра є ключем, а математика — її фундаментом. І саме вона дає змогу зрозуміти, коли варто співпрацювати, а коли триматися на відстані, зберігаючи вигоду і стабільність.

Парето-оптимальність — тендітний баланс, який здається ідеальним, але завжди хитається на межі змін.

Це стан, коли кожен гравець отримує максимум із можливого, не завдаючи шкоди іншим. У кіберпросторі цей принцип проявляється у взаємодії держав, які шукають шляхи співпраці, щоб досягти спільних цілей, не порушуючи чужих інтересів. Кожна держава отримує доступ до важливої інформації, яку самотужки збирати було б надто дорого, довго чи навіть не можливо. Але ці дані стають корисними лише тоді, коли кожен учасник дотримується правил гри. Якщо одна країна вирішує приховати частину інформації, сподіваючись на перевагу, інші втрачають віру в партнерство, тоді цей принцип зникає, і вигода для всіх перестає існувати.

У цьому принципі немає місця для абсолютного егоїзму чи повного альтруїзму. Це баланс вигоди, де кожна сторона усвідомлює: поліпшити власне становище можна лише ціною шкоди іншим. У світі кібердипломатії це означає, що за Парето-оптимальністю країни повинні працювати разом, будувати альянси, але не порушувати межі, які захищають тебе та твоїх партнерів. Парето-оптимальність — це модель, як зберігати рівновагу у світі, що постійно змінюється. Це не лише про спільну вигоду, а й про відповідальність. Адже будь-яка спроба однієї сторони отримати більше без згоди інших може запустити ланцюг конфліктів, який розірве цей хиткий мир. У кіберпросторі, де кожен біт інформації має вагу, ця рівновага стає не просто теоретичною моделлю, а й умовою виживання у світі взаємозалежностей.

Мінімакс — це стратегія виживання. Це про те, як діяти, коли на горизонті згущуються хмари найгіршого сценарію.

У цій грі кожен гравець, очікуючи найгіршого від суперника, намагається мінімізувати свої втрати. У світі кіберпростору ця логіка набуває особливої сили: коли кожен день може стати ареною нової атаки, країни змушені прораховувати свої дії, готуючись до найгірших можливих наслідків. Уявіть державу, яка будує свій кіберзахист. Вона знає, що в разі атаки може втратити доступ до електромереж, зв’язку чи фінансових систем. Але вона також знає, що атака може прийти будь-звідки, і, найімовірніше, тоді, коли вона найменше готова. Мінімакс змушує її прорахувати кожен крок, розробити стратегії, які захистять найвразливіші точки, навіть якщо це означає тимчасову жертву менш важливих сфер.

Це не про оптимізм і не про співпрацю. Це чистий і точний прагматизм. Мінімакс визнає, що в конфлікті довіра може не витримати, а ризик — неминучий. Тому країни готують резервні системи, дублюють критичні дані, зміцнюють інфраструктуру і тестують себе на стійкість та витривалість. За допомогою розвідок вони вивчають потенційного супротивника, намагаючись прорахувати, де і як він може завдати удару. Але Мінімакс — це також гра страху. У світі кіберзагроз, де атака може бути невидимою, а наслідки — миттєвими, страх найгіршого стає мотиватором для рішень. Це стратегія, яка вимагає передбачення і жорсткого вибору, і саме вона визначає, хто залишиться стояти, коли буря нарешті вщухне. Мінімакс не обіцяє перемоги, але він обіцяє одне — ти зможеш вижити.

Повторювані ігри — це історія, яка пишеться з кожним новим ходом. Це не про одну битву, а про тривалий конфлікт, де кожен гравець пам’ятає минулі дії опонентів і планує майбутнє, спираючись на їхню поведінку.

У кіберпросторі, де угоди часто є негласними, а зради залишають глибокі шрами, повторювані ігри формують основи довіри чи ізоляції. Візьмемо дві різні країни. Перша, порушивши домовленості, запускає приховані атаки, прикриваючись ширмою співпраці. Друга виявляє обман. Репутація першої країни зруйнована, і жоден із партнерів більше не довіряє її словам. У світі повторюваних ігор це — програш. Бо тут кожен крок має наслідки, які накопичуються, немов відсотки на рахунку: вони можуть працювати або на тебе, або проти.

Повторювані ігри змінюють правила взаємодії. Якщо в одній ситуації країни можуть співпрацювати, очікуючи від цього вигоди, то в іншій вони можуть покарати за зраду, розриваючи зв’язки і створюючи нові альянси. У кіберпросторі це означає, що держави, які порушують домовленості, опиняються у самотній ізоляції, тоді як ті, хто дотримуються правил, зміцнюють свої позиції у спільноті.

Але повторювані ігри — це не лише про покарання. Вони також дають шанс на відновлення. Держава, що одного разу зрадила, може змінити свою поведінку, повернувши довіру через нові акти співпраці. Це нагадує довгу шахову партію, де кожен хід — це не лише атака чи захист, а й сигнал про наміри. У цій грі час стає вирішальним чинником. Чим довше триває співпраця, тим міцнішою стає довіра, і тим важче зруйнувати баланс. В алгоритмах Повторюваних ігор будь-яке рішення не зникає безслідно. Воно закладає основу для майбутніх дій, формуючи взаємини, які визначатимуть виграші або втрати на багато ходів уперед.

Людина у світі алгоритмів

Головний підсумок у тому, що кіберпростір — це не лише загрози, а й можливості, це арена, де людство випробовує власні межі. У центрі будь-якої стратегії залишається людина — її вибір, довіра та здатність до співпраці. Об’єднання гуманітарних та технічних знань, підкріплене логікою теорії ігор, — це ключ до виживання і розвитку у світі, який людство створило власними руками. Тут кожен хід має значення, кожна помилка резонує далеко за межами звичних кордонів. Теорія ігор стає ключем до розуміння цього нового світу, де співпраця і конфлікт переплітаються, як нитки в ковдрі. Вона пропонує карти для незвіданої території, де рівновага Неша тримає баланс між стабільністю і зрадою, Парето-оптимальність показує шлях до взаємної вигоди, Мінімакс вчить виживати у найгірших умовах, а Повторювані ігри нагадують, що репутація має вагу більшу за золото.

У цьому світі дипломати вчаться говорити мовою технарів, а технарі бачать у дипломатії щось більше, ніж просто слова. Разом вони стоять перед викликами, яких не знала жодна епоха: невидимими атаками, мережами обману, алгоритмами, що формують реальність.

Висновок простий і водночас складний – у світі, створеному людьми, саме люди залишаються головною змінною. Кіберпростір не є ні другом, ні ворогом — це “майданчик” і інструмент, яким можна користуватися з розумом, або некомпетентно зруйнувати щось власними руками. Теорія ігор математично точно каже, що навіть у найтемніших лабіринтах вихід може бути знайднеий, якщо розуміти логіку подій. Її магія не в тому, щоб передбачити майбутнє, а в тому, щоби створювати його — хід за ходом, рішення за рішенням.

Цей новий світ, де інформація є владою, а алгоритми формують реальність, потребує не лише потужних знань штучного інтелекту, але й мудрості людини. І саме синергія гуманітарних і технічних підходів, підкріплена інструментами Теорії ігор, дасть змогу людству досягнути нових звершень безкрайньому цифровому океані, зберігаючи баланс між хаосом і гармонією.

Читайте також

В Україні завершили роботу з відновлення держреєстрів після кібератаки РФ