35 років незалежності України: як держава змінювалася і виборювала свободу

24 серпня 2026 року Україна відзначатиме 35 років незалежності. За цей час країна пройшла складний шлях — від формування державних інституцій та економічної системи до політичних криз, двох революцій, утвердження європейського курсу та боротьби з російською агресією.

Україна переживала зміни влади, економічні потрясіння та суспільні протести. Водночас поступово зміцнювалися українська ідентичність, громадянське суспільство, армія та прагнення бути частиною європейського простору.

Як зазначає політолог, доцент КНУ імені Тараса Шевченка Ігор Рейтерович, найбільше на майбутнє України вплинули Помаранчева революція, Революція Гідності та російсько-українська війна. Саме ці події, на його думку, показали, що незалежність — не лише юридичний статус держави, а й здобуток, який потрібно постійно відстоювати.

У цьому матеріалі Факти ICTV простежили 35 років незалежності України через ключові події та процеси, які, на нашу думку, найбільше вплинули на розвиток держави.

1991 — Проголошення незалежності та Всеукраїнський референдум

24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. За нього проголосували 346 депутатів — конституційна більшість. Символічним моментом стало внесення до парламентської зали синьо-жовтого прапора, з яким українці стояли на барикадах біля Білого дому в Москві під час серпневого путчу.

Однак остаточну відповідь на питання, чи справді Україна хоче бути незалежною державою, суспільство дало 1 грудня. На Всеукраїнському референдумі незалежність підтримали 90,32% учасників голосування. Так сказали виборці в усіх регіонах, зокрема й у Криму та на Донбасі. Того ж дня президентом обрали Леоніда Кравчука.

Саме референдум перетворив проголошення незалежності з рішення парламенту на загальнонаціональний вибір. Уже 2 грудня Україну визнали Польща та Канада, а до кінця тижня — ще низка держав. Так почався відлік не просто нової держави, а нової політичної історії України.

1992 — Україна отримує державні символи

Після проголошення незалежності Україні потрібні були державні символи. Зокрема, 28 січня 1992 року Верховна Рада затвердила синьо-жовтий прапор державним прапором, а 19 лютого — тризуб як малий державний герб. Музичну редакцію Державного гімну того ж року затвердила Президія Верховної Ради України.

Україна повертала символи, які мають зв’язок із попередніми спробами становлення української державності та національним рухом. У радянський період українська національна символіка була заборонена, а поява синьо-жовтого прапора на вулицях українських міст наприкінці 1980-х — на початку 1990-х стала одним із символів боротьби за незалежність.

У 1992 році синьо-жовтий прапор, тризуб і музика гімну отримали офіційний державний статус. Україна почала вибудовувати власну політичну та культурну ідентичність, відокремлену від радянського минулого.

1993 — Шахтарські страйки та економічна криза

У червні 1993 року Україну охопив наймасовіший шахтарський страйк новітньої історії: роботу зупинили понад 200 із 250 шахт. Люди вийшли на вулиці через стрімке зростання цін без відповідного підвищення зарплат та відчуття, що нова держава не може забезпечити базову економічну стабільність.

Протест швидко вийшов за межі суто соціальних вимог. Шахтарі вимагали референдуму про довіру до президента і Верховної Ради. Серед політичних вимог, які лунали під час протестів, була також регіональна самостійність Донбасу, однак її підтримували не всі страйкарі. Верховна Рада навіть призначила консультативний референдум, однак згодом ці плани скасували.

Страйки стали важливим сигналом для молодої держави: незалежність сама по собі не вирішила економічних проблем, успадкованих від СРСР. Одночасно вони показали, наскільки сильними залишалися регіональні та промислові еліти й наскільки складним буде формування єдиного політичного простору України.

1994 — Будапештський меморандум

У грудні 1994 року Україна зробила ключовий крок до відмови від успадкованого після розпаду СРСР ядерного арсеналу. 5 грудня в Будапешті Україна, США, Велика Британія та Росія підписали меморандум, у якому підтвердили повагу до незалежності, суверенітету й існуючих кордонів України та зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її застосування проти неї.

На той момент на території України був третій за розміром ядерний арсенал у світі. Проте Україна не мала повного оперативного контролю над ядерною зброєю, Київ також залежав від Москви в питаннях енергетики та ядерного палива. Тому відмова від зброї була результатом складного компромісу, а не простого рішення віддати ядерну зброю.

Після початку російської агресії Будапештський меморандум набув для України зовсім іншого значення. Росія порушила взяті на себе зобов’язання, а український досвід продемонстрував обмеженість безпекових запевнень, які не передбачали механізму автоматичного військового захисту України. Саме тому питання власної обороноздатності стало одним із центральних для України у наступні десятиліття.

1995 — Вступ до Ради Європи

9 листопада 1995 року Україна стала 37-м членом Ради Європи. Для держави, яка лише кілька років тому вийшла з Радянського Союзу, це означало закріплення на європейському політичному та правовому просторі.

Вступ передбачав не лише міжнародне визнання, а й конкретні зобов’язання щодо законодавства, прав людини та демократичних стандартів. Одним із ключових зобов’язань стало скасування смертної кари: Україна мала запровадити мораторій на страти від дня вступу до Ради Європи, однак фактично їх припинили лише у 1997 році. У 2000-му Україна ратифікувала Протокол № 6 до Європейської конвенції з прав людини про скасування смертної кари.

Членство в Раді Європи стало одним із перших інституційних кроків України до Європи. Після ратифікації Європейської конвенції з прав людини у 1997 році українці також отримали можливість звертатися зі скаргами до Європейського суду з прав людини. Відтак європейська інтеграція почала означати для України не лише зовнішню політику, а й поступову зміну правил усередині держави.

1996 — Конституція України та поява гривні

28 червня 1996 року Верховна Рада після засідання, що тривало майже добу, ухвалила Конституцію України. Найбільше депутати сперечалися про державну мову і символи, розподіл повноважень між президентом і парламентом, приватну власність та статус Криму. Під час підготовки документа до другого читання надійшли тисячі пропозицій і поправок.

Конституція визначила основи політичної системи, права громадян, територіальний устрій та повноваження органів влади. Водночас подальші конституційні кризи показали, що сам текст Основного Закону не гарантує стабільності політичної системи — його значення залежить і від того, як влада дотримується закріплених правил.

Того ж року Україна отримала ще один ключовий атрибут самостійної держави — гривню. У вересні замість купоно-карбованця ввели національну валюту. Відтепер Україна мала не лише власні політичні інституції, а й повноцінну грошову систему.

1997 — Політ Леоніда Каденюка

19 листопада 1997 року уродженець Буковини Леонід Каденюк вирушив у космос на американському шатлі Columbia. Політ тривав до 5 грудня. Каденюк наразі є єдиним космонавтом незалежної України, який побував у космосі.

Каденюк працював у складі міжнародного екіпажу та проводив біологічні експерименти в умовах невагомості. На борту Columbia він розгорнув державний прапор України, а з космосу лунав державний гімн. Для країни, яка лише шість років тому стала незалежною, це був потужний символ її присутності у великій космічній програмі.

Політ Каденюка мав значення і поза межами особистого досягнення космонавта. Україна демонструвала, що її ракетно-космічний і науковий потенціал може стати основою власної державної політики та міжнародної співпраці.

1998 — Парламентські вибори за змішаною системою

Парламентські вибори 1998 року стали першими в Україні, що проходили за змішаною системою. Половину депутатів — 225 — обирали за партійними списками, іншу половину — в одномандатних округах. Така модель мала поєднати представництво політичних сил із вибором конкретних кандидатів на місцях.

Чотиривідсотковий бар’єр за партійними списками подолали вісім політичних сил. Найбільше голосів отримали комуністи, а поруч із ними були Народний рух України, соціалісти, Народно-демократична партія та інші партії й блоки.

Змішана система посилила процес політичної структуризації парламенту. Водночас вона залишила значні можливості для впливу великого бізнесу на політику — зокрема через партійні списки та одномандатні округи. Ця особливість української політики значною мірою визначила її розвиток у наступні роки.

1999 — Загибель В’ячеслава Чорновола

25 березня 1999 року в ДТП загинув В’ячеслав Чорновіл — дисидент, журналіст, лідер Народного руху України та один із найвідоміших борців за незалежність. Разом із ним загинув його водій Євген Павлов. За версією слідства, автомобіль Чорновола зіткнувся з КамАЗом із причепом, який розвертався на трасі Бориспіль — Золотоноша.

Однак обставини загибелі Чорновола від самого початку викликали політичні суперечки. Справу неодноразово закривали та поновлювали, а його соратники й син Тарас Чорновіл наполягали на версії політичного вбивства. Остаточної відповіді, яка б зняла всі питання навколо трагедії, суспільство не отримало.

Чорновіл був одним із політиків, які ще до проголошення незалежності формували український демократичний і національний рух. Його смерть стала символом завершення одного з етапів становлення незалежної України та водночас нагадуванням про те, наскільки жорсткою залишалася політична боротьба наприкінці 1990-х.

2000 — Остаточне закриття Чорнобильської АЕС

15 грудня 2000 року о 13:17 на Чорнобильській атомній електростанції назавжди зупинили останній працюючий реактор — енергоблок №3. Так Україна остаточно припинила виробництво електроенергії на станції, де 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії атомної енергетики.

До цього вже зупинили два інші діючі енергоблоки: №2 — у 1991 році після пожежі, №1 — у 1996-му. Закриття останнього реактора стало результатом тривалого процесу, у якому поєдналися безпекові, економічні та міжнародні чинники.

Незалежна Україна взяла на себе відповідальність за територію, наслідки катастрофи та подальше поводження з об’єктом. Водночас Чорнобиль остаточно перетворився з радянської проблеми на одну з найскладніших довгострокових відповідальностей саме української держави.

2001 — Перший перепис населення незалежної України

5 грудня 2001 року Україна провела перший і досі єдиний Всеукраїнський перепис населення за час незалежності. Він показав, якою була країна через десять років після розпаду СРСР: в Україні проживали 48,46 млн людей, представники понад 130 національностей і народностей.

Перепис зафіксував і важливі дані про мовну ситуацію. Українців налічувалося 77,8% населення, росіян — 17,3%. Українську мову назвали рідною 67,5% населення, російську — 29,6%. Ці цифри стали важливою точкою відліку для розуміння демографічної, національної та мовної структури держави.

Наступний перепис планували провести приблизно через десять років, однак його неодноразово переносили. А запланований на 2023 рік перепис уже унеможливила повномасштабна війна. Тому результати перепису 2001 року залишаються останнім повним переписним зрізом українського суспільства, а демографічні зміни наступних десятиліть доводиться оцінювати за непрямими даними.

2002 — Скнилівська трагедія

27 липня 2002 року на аеродромі Скнилів під Львовом під час авіашоу винищувач Су-27УБ упав у натовп глядачів. За кілька секунд загинули 77 людей, серед них 28 дітей, понад 500 осіб постраждали. Близько 10 тис. людей прийшли подивитися на авіаційну техніку та показові польоти українських пілотів.

Розслідування виявило не лише помилки екіпажу, а й серйозні проблеми з організацією авіашоу та підготовкою до польоту. Напередодні екіпаж мав лише один тренувальний політ, а прохання про додаткові тренування не задовольнили. Питання виникли і щодо розміщення глядачів та організації самого авіашоу.

Скнилівська трагедія стала одним із найболючіших нагадувань перших років незалежності про ціну системних прорахунків держави. Вона показала, що успадкована від СРСР військова система потребує не лише техніки, а й нових стандартів безпеки, управління та відповідальності. Пілоти отримали реальні терміни ув’язнення, однак дискусія про те, де закінчується особиста провина і починається відповідальність системи, тривала ще роками.

2003 — Конфлікт навколо Тузли

Восени 2003 року Україна зіткнулася з однією з найгостріших територіальних криз у відносинах із Росією після проголошення незалежності. Росіяни почали будувати дамбу від Таманського півострова в напрямку українського острова Коса Тузла. Роботи просувалися настільки швидко, що в певний момент від насипу до українського державного кордону залишилося трохи більше ніж 100 метрів.

Київ відповів посиленням присутності в районі протоки. На Тузлі розгорнули українську прикордонну заставу, до району направили військовий корабель і прикордонні катери. Росія також посилила військову присутність у районі Керченської протоки.

Тоді конфлікт вдалося зупинити дипломатичними домовленостями, а у 2005 році Росія визнала належність Україні острова Коса Тузла та вод навколо нього, хоча питання державного кордону в Керченській протоці залишалося неврегульованим. Але ретроспективно Тузла стала значно більшою за суперечку навколо невеликого острова. Вона показала, що Москва готова ставити під сумнів український територіальний суверенітет і використовувати політичний, військовий та інформаційний тиск. Після 2014 року значення цієї історії стало очевидним ще виразніше.

2004 — Помаранчева революція

У листопаді 2004 року українці вийшли на Майдан Незалежності після другого туру президентських виборів, результати якого опозиція та значна частина суспільства вважали сфальсифікованими. ЦВК оголосила переможцем Віктора Януковича, тоді як прихильники Віктора Ющенка вимагали визнати результати недійсними.

Протести швидко переросли у масштабний загальнонаціональний рух. На Майдані в Києві з’явилося наметове містечко, а кількість учасників акцій сягнула сотень тисяч. Урешті Верховний Суд постановив провести повторне голосування другого туру. 26 грудня перемогу здобув Віктор Ющенко.

Помаранчева революція стала моментом, коли українське суспільство продемонструвало, що готове не просто голосувати, а захищати свій вибір на вулиці. Влада була змушена рахуватися з громадянами, а мирний масовий протест став одним із головних інструментів суспільного контролю. Водночас подальше розчарування в політичних результатах революції показало й інше: перемога на Майдані ще не означає автоматичної зміни самої системи.

2005 — Україна отримує статус країни з ринковою економікою

1 грудня 2005 року Європейський Союз погодив надання Україні статусу країни з ринковою економікою. Для пересічного українця це рішення могло звучати суто економічно, однак на практиці воно стосувалося можливостей українських підприємств конкурувати на міжнародних ринках.

Статус мав особливе значення під час антидемпінгових розслідувань. Для українських експортерів це означало, що вартість їхньої продукції визначатимуть на основі українських цін і витрат, а не за методикою, характерною для країн із неринковою економікою.

Рішення ЄС стало одним із кроків виходу України з пострадянського економічного простору. Воно покращувало умови для торгівлі із Заходом і стало ще одним свідченням поступової інтеграції України у світову ринкову економіку. Не менш важливо, що після Помаранчевої революції економічне зближення з Європою дедалі більше ставало частиною ширшого питання — куди саме Україна хоче рухатися.

2006 — Україна визнає Голодомор геноцидом

У листопаді 2006 року Верховна Рада ухвалила закон, яким Голодомор 1932–1933 років в Україні визнано геноцидом українського народу. Для незалежної держави це було не лише юридичне рішення, а й важливий крок у поверненні до суспільної пам’яті трагедії, яку десятиліттями приховувала та заперечувала радянська влада.

Точну кількість жертв Голодомору досі встановити складно, однак мільйони українців стали жертвами штучного голоду, організованого радянським режимом. Після здобуття незалежності історики отримали можливість досліджувати документи та свідчення, а суспільство — відкрито говорити про трагедію, яка раніше була фактично забороненою темою.

Визнання Голодомору геноцидом стало важливим етапом формування української історичної пам’яті. Держава почала не лише відновлювати правду про злочини радянського режиму, а й формувати власне бачення минулого, незалежне від російської історичної політики. У наступні роки дедалі більше держав світу також визнавали Голодомор геноцидом українського народу.

2007 — Дострокові парламентські вибори

Після виборів 2006 року БЮТ, Наша Україна та Соціалістична партія намагалися відновити “помаранчеву” коаліцію. Однак після обрання Олександра Мороза головою Верховної Ради соціалісти об’єдналися з Партією регіонів і комуністами. Прем’єр-міністром став Віктор Янукович.

У 2007 році протистояння між президентом Віктором Ющенком, урядом і парламентською більшістю переросло у політичну кризу. Ющенко достроково припинив повноваження Верховної Ради, заявивши про порушення правил формування коаліції. Після кількох місяців протистояння сторони домовилися про дострокові вибори 30 вересня.

Найбільше голосів на виборах отримала Партія регіонів, однак коаліцію сформували БЮТ та блок Наша Україна — Народна самооборона. Уряд знову очолила Юлія Тимошенко.

Криза 2007 року показала нестабільність української політичної системи та постійну боротьбу за повноваження між президентом, парламентом і урядом.

2008 — Вступ України до Світової організації торгівлі

16 травня 2008 року Україна після 14 років переговорів стала 152-м членом Світової організації торгівлі. Заявку на вступ до ГАТТ, попередниці СОТ, Київ подав ще у 1993 році. За цей час Україна провела численні переговори, змінила законодавство та взяла на себе зобов’язання щодо доступу іноземних товарів і послуг на український ринок.

Членство в СОТ стало важливим кроком у переході України до правил глобальної ринкової економіки. Українські виробники отримали більш передбачувані умови доступу до міжнародних ринків, а держава — можливість захищати свої торговельні інтереси в межах системи СОТ.

Вступ до СОТ також створив умови для подальшого економічного зближення з Європейським Союзом і став ще одним кроком у європейській інтеграції України.

2009 — Газова криза між Україною та Росією

Газова криза на початку 2009 року стала одним із наймасштабніших сигналів того, наскільки вразливою робила Україну енергетична залежність від Росії. Наприкінці 2008 року Москва і Київ не змогли домовитися про нові умови постачання газу, а вже 1 січня 2009-го Газпром припинив поставки в Україну. Згодом транзит російського газу через українську територію до Європи також зупинили.

Під час переговорів російська сторона озвучувала значно вищі ціни, ніж ті, що діяли раніше. Зокрема, Нафтогаз 3 січня заявляв про вимогу Газпрому встановити ціну $418 за 1 тис. куб. м. У результаті переговорів 19 січня Нафтогаз і Газпром уклали десятирічні контракти на постачання та транзит газу. За підсумками 2009 року середня ціна закупівлі газу для України становила $232,98 за 1 тис. куб. м проти $179,5 роком раніше.

Повний транзит російського газу через Україну до Європи був зупинений з 7 до 20 січня. Криза серйозно вплинула на постачання газу до низки європейських країн. Вона показала важливу роль української газотранспортної системи для енергетичної безпеки Європи і водночас — вразливість України через залежність від російського газу. У наступні роки питання енергетичної незалежності стало невіддільною частиною національної безпеки.

2010 — Харківські угоди

21 квітня 2010 року президенти України та Росії Віктор Янукович і Дмитро Медведєв підписали в Харкові угоди, які продовжили перебування Чорноморського флоту РФ на території України ще на 25 років — до 2042-го з можливістю подальшого продовження. Натомість Україна отримала знижку на російський газ: до $100 за 1 тис. куб. м за визначених умов.

На той момент рішення подавали передусім як економічне — можливість зменшити ціну на газ. Однак у ретроспективі Харківські угоди набули значно більшого значення. Вони продовжили російську військову присутність у Криму на чверть століття.

Після окупації Криму у 2014 році значення цього рішення почали оцінювати зовсім інакше. Російські військові та інфраструктура Чорноморського флоту відіграли важливу роль під час захоплення півострова. Після окупації Росія в односторонньому порядку припинила дію Харківських угод, однак Україна цього рішення не визнала. Харківські угоди стали одним із найпоказовіших прикладів того, які наслідки для безпеки держави можуть мати поступки Росії.

2011 — Ув’язнення Юлії Тимошенко

11 жовтня 2011 року Печерський районний суд Києва засудив колишню прем’єр-міністерку Юлію Тимошенко до семи років ув’язнення у справі про газові угоди з Росією 2009 року. Суд визнав її винною у перевищенні повноважень під час укладення контрактів із Газпромом. Справа швидко вийшла далеко за межі суперечки навколо газу та стала міжнародною проблемою для України.

Європейський Союз та західні партнери говорили про вибіркове правосуддя і політично мотивоване переслідування опозиції. У 2013 році Європейський суд з прав людини визнав досудове тримання Тимошенко під вартою свавільним і встановив порушення Європейської конвенції з прав людини.

Справа Тимошенко стала одним із головних чинників погіршення відносин Києва з Євросоюзом у період президентства Віктора Януковича. Питання вибіркового правосуддя стало частиною переговорів України з ЄС щодо Угоди про асоціацію. У ширшій історичній перспективі ця справа показала, наскільки проблеми незалежності судової системи та політичного впливу на правосуддя можуть визначати не лише внутрішню політику, а й зовнішньополітичний курс держави.

2012 — Євро-2012

У 2012 році Україна разом із Польщею прийняла чемпіонат Європи з футболу. Матчі відбувалися у Києві, Донецьку, Харкові та Львові. Фінал між Іспанією та Італією 1 липня відбувся на київському НСК Олімпійський.

Підготовка до турніру стала масштабним інфраструктурним проєктом. В Україні реконструювали стадіони, модернізували аеропорти, дороги та міську інфраструктуру. Для сполучення між містами закупили швидкісні поїзди Hyundai. За період проведення чемпіонату український кордон перетнули 8,3 млн осіб, зокрема в Україну в’їхали 2,5 млн іноземців.

Євро-2012 стало можливістю показати країну іноземним гостям і продемонструвати її здатність організовувати міжнародні події такого рівня. За даними УЄФА, матчі чемпіонату на стадіонах відвідали понад 1,44 млн людей, а фан-зони у восьми містах Польщі та України — понад 7 млн уболівальників.

Для незалежної України це був один із найпомітніших міжнародних іміджевих проєктів.

2013 — Початок Євромайдану

21 листопада 2013 року після рішення уряду Миколи Азарова зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС у Києві розпочалися перші акції Євромайдану. Протести швидко поширилися на інші міста, а 30 листопада ситуація докорінно змінилася: вночі силовики жорстоко розігнали мітингувальників на Майдані Незалежності, переважно студентів. Побиття протестувальників викликало різке обурення суспільства і перетворило вимогу євроінтеграції на ширший протест проти дій влади та силового свавілля.

1 грудня у Києві відбулося одне з найбільших віче. Учасники зайняли Майдан, Хрещатик, КМДА та Будинок профспілок, де розгорнув роботу Штаб національного спротиву. Того ж дня на Банковій сталися сутички біля Адміністрації Президента.

8 грудня на Марш мільйона у Києві вийшли сотні тисяч людей, а повалення пам’ятника Леніну започаткувало хвилю «ленінопаду» по країні. У ніч на 11 грудня силовики спробували зачистити Майдан, але протестувальники вистояли. У Михайлівському Золотоверхому соборі били у дзвони, закликаючи киян прийти на допомогу.

Надалі Майдан перетворювався на організоване громадянське середовище — із Самообороною, Автомайданом та власною інфраструктурою. Попри тиск влади та переслідування активістів, протест не згас. 29 грудня понад тисячу автомобілів Автомайдану вирушили до Межигір’я, а в новорічну ніч сотні тисяч людей зустріли 2014 рік на Майдані спільним виконанням гімну України.

2014 — Революція Гідності та початок російської агресії

У січні 2014 року Євромайдан переріс у масштабне протистояння із владою. 16 січня Рада ухвалила так звані диктаторські закони, що обмежували права на мирні зібрання та свободу слова. Після сутичок на Грушевського 22 січня загинули Сергій Нігоян і Михайло Жизневський, а згодом було знайдено тіло викраденого Юрія Вербицького. 28 січня Микола Азаров подав у відставку, а парламент скасував більшість законів 16 січня.

18–20 лютого протистояння досягло найкривавішої точки. Силовики, зокрема Беркут, штурмували Майдан, а 20 лютого протестувальники потрапили під прицільний вогонь. Десятки людей загинули, ставши частиною Небесної Сотні. 22 лютого, після того як Віктор Янукович залишив Київ, Верховна Рада констатувала його самоусунення від виконання конституційних повноважень. Майже одночасно Росія розпочала операцію із захоплення Криму: 27 лютого російські військові взяли під контроль ключові адмінбудівлі, а 18 березня Росія оголосила про анексію півострова. 25 березня російські військові захопили тральщик ВМС України «Черкаси» — останній корабель під українським прапором у Криму. Відтоді Автономна Республіка Крим і Севастополь перебувають під російською окупацією.

Навесні російська агресія поширилася на Донбас. У Донецьку та Луганську почалися захоплення адмінбудівель проросійськими силами, а 14 квітня Україна розпочала Антитерористичну операцію. Влітку українські сили звільнили Маріуполь, Слов’янськ і Краматорськ. 17 липня пасажирський Boeing 777 рейсу MH17 був збитий над Донеччиною російським зенітним ракетним комплексом Бук. Загинули 298 людей.

Водночас Україна продовжила рух до європейської інтеграції: 21 березня було підписано політичну частину Угоди про асоціацію з ЄС, а 27 червня — решту положень, зокрема економічну частину.

2015 — Мінські домовленості та нова фаза війни на Донбасі

Після початку російської агресії у 2014 році спроби домовитися про припинення бойових дій завершилися підписанням у вересні Мінського протоколу, однак повністю зупинити війну він не зміг. На початку 2015 року найзапекліші бої точилися за Донецький аеропорт і Дебальцеве. У лютому після переговорів лідерів України, Росії, Франції та Німеччини було погоджено новий пакет домовленостей — Мінськ-2. Він передбачав припинення вогню, відведення важкого озброєння та політичні кроки щодо врегулювання ситуації на Донбасі.

Мінські домовленості не принесли тривалого миру, але визначали формат переговорів щодо Донбасу протягом наступних років. ЄС також пов’язав тривалість економічних санкцій проти Росії з повним виконанням цих домовленостей.

Водночас в Україні тривали внутрішні зміни. У 2015 році розпочалися декомунізація та реформа правоохоронної системи, були створені Національна поліція, НАБУ та САП. Продовжилися реформування й переозброєння української армії. Таким чином, Україна одночасно протистояла російській агресії та перебудовувала державу після Революції Гідності.

2016 — Націоналізація ПриватБанку

18 грудня 2016 року уряд ухвалив рішення про націоналізацію ПриватБанку — найбільшого банку України. Того ж дня Національний банк визнав установу неплатоспроможною через нестачу капіталу та проблеми з кредитним портфелем. 21 грудня держава придбала 100% акцій банку за символічну 1 гривню, після чого взяла на себе його докапіталізацію та гарантувала виконання зобов’язань перед клієнтами.

Націоналізація стала одним із наймасштабніших рішень у процесі очищення української банківської системи. Вона мала не допустити банкрутства установи, яка обслуговувала мільйони українців і мала системне значення для фінансової системи країни. Водночас держава отримала під контроль банк, основними власниками якого були Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов.

2017 — Безвізовий режим з ЄС

11 червня 2017 року для громадян України набув чинності безвізовий режим із Європейським Союзом. Українці з біометричними закордонними паспортами отримали можливість подорожувати без віз до більшості країн ЄС та держав Шенгенської зони на строк до 90 днів протягом 180-денного періоду.

Безвіз став одним із найбільш відчутних для звичайних громадян результатів європейського курсу України після Революції Гідності. Його запровадженню передували роки реформ — зокрема у сфері боротьби з корупцією, міграційної політики, безпеки документів та захисту прав людини. Для мільйонів українців стало простіше подорожувати Європою, відвідувати родичів та брати участь у культурних і професійних заходах. У ширшому сенсі безвіз став практичним символом зближення України з Європейським Союзом.

2018 — Створення Православної церкви України

15 грудня 2018 року в Києві відбувся Об’єднавчий собор, який об’єднав представників Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та двох єпископів УПЦ Московського патріархату. Предстоятелем нової Православної церкви України обрали митрополита Епіфанія. 5 січня 2019 року Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію ПЦУ.

Створення автокефальної української церкви стало важливою подією не лише для релігійного життя, а й для утвердження української незалежності. Москва виступила категорично проти автокефалії, оскільки вважала Україну частиною своєї канонічної території. Отримання Томосу стало черговим кроком України у віддаленні від російського політичного та культурного впливу.

2019 — Вибори Володимира Зеленського і монобільшість у Верховній Раді

У квітні 2019 року Володимир Зеленський переміг на президентських виборах, отримавши 73,22% голосів у другому турі. За кілька місяців його політична сила «Слуга народу» перемогла і на парламентських виборах. Фракція партії налічувала 254 депутати — уперше в історії незалежної України одна політична сила самостійно сформувала більшість у Верховній Раді.

Це означало концентрацію президентської та парламентської влади в руках однієї політичної сили й дозволило новій владі швидко проводити власну законодавчу політику. Перші місяці роботи парламенту назвали турборежимом через високі темпи ухвалення законів. Вибори 2019 року продемонстрували масштабний суспільний запит на зміну влади після п’яти років війни.

2020 — Пандемія COVID-19 і загальнонаціональний карантин

12 березня 2020 року в Україні запровадили загальнонаціональний карантин через пандемію COVID-19. Перший випадок коронавірусу в країні виявили у Чернівцях. Карантин тривав понад три роки — до 30 червня 2023-го.

Пандемія кардинально змінила повсякденне життя українців: школи й університети перейшли на дистанційне навчання, поширилася віддалена робота, а маски, соціальна дистанція та обмеження роботи закладів стали частиною щоденної реальності.

COVID-19 став серйозним випробуванням для української медицини та економіки. Лікарні зіткнулися з нестачею місць і кисню, а бізнес — із падінням доходів та обмеженнями роботи.

2021 — Відкриття ринку сільськогосподарської землі

1 липня 2021 року в Україні після майже 20 років мораторію запрацював ринок сільськогосподарської землі. На першому етапі купувати землю могли лише громадяни України — не більше 100 га в одні руки. З 1 січня 2024 року до ринку допустили також юридичні особи, створені громадянами України, для яких встановили ліміт до 10 тис. га.
Запровадження ринку стало одним із ключових етапів багаторічної земельної реформи та скасувало заборону на продаж і відчуження значної частини сільськогосподарських земель.

Прихильники реформи називали її необхідною умовою розвитку аграрного сектору та залучення інвестицій, тоді як противники побоювалися концентрації земель у великих власників. Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році суттєво вплинуло на активність ринку, однак він продовжив працювати.

2022 — Повномасштабне вторгнення Росії

На світанку 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Кремлівський диктатор Путін оголосив про початок так званої спеціальної воєнної операції, заявивши про намір “демілітаризувати і денацифікувати Україну”. За кілька хвилин російські ракети вдарили по українських аеродромах і військових об’єктах, а війська РФ розпочали наступ із території Білорусі, Росії та окупованого Криму.

Кремль розраховував на швидку перемогу і захоплення Києва за кілька днів. Російські війська намагалися висадити десант на Гостомельському аеродромі та прорватися до столиці колонами бронетехніки. Проте Сили оборони зірвали цей план. Бої за Київ, Ірпінь, Бучу, Гостомель та інші населені пункти Київщини стали одним із ключових епізодів першого етапу війни. Російські війська зазнали значних втрат і наприкінці березня почали відступати. 2 квітня Київську область повністю звільнили від окупантів.

Одночасно Україна пережила одну з найтрагічніших сторінок повномасштабної війни — оборону Маріуполя. Місто опинилося в оточенні, а українські військові тримали оборону в умовах значної переваги противника в живій силі та озброєнні. Останнім опорним пунктом захисників став завод «Азовсталь». У травні українські військові за наказом командування вийшли з території заводу, після чого потрапили в російський полон. Близько 2,5 тис. захисників Азовсталі опинилися в неволі, частина з них досі залишається в російському полоні.

Українська армія не лише зупинила наступ Росії, а й перейшла до контрнаступальних операцій. Восени 2022 року Сили оборони звільнили значну частину Харківської області, зокрема Ізюм, Балаклію та Куп’янськ, а в листопаді — Херсон. Загалом унаслідок Харківської та Херсонської наступальних операцій Україна повернула під контроль сотні населених пунктів.

Але 2022 рік змінив не лише лінію фронту. Повномасштабне вторгнення спричинило безпрецедентну мобілізацію українського суспільства. Тисячі людей добровільно стали до лав ЗСУ, волонтерських організацій і гуманітарних штабів. Українці, які перебували за кордоном, поверталися додому, щоб захищати державу.

Війна також об’єднала навколо України міжнародних партнерів. США, країни Європи та інші держави почали надавати масштабну військову, фінансову й гуманітарну допомогу, а проти Росії запровадили нові санкції. Україна отримала сучасне озброєння та техніку, а мільйони українців, які були змушені залишити країну через війну, знайшли прихисток у Європі та інших країнах світу.

Водночас 2022 рік став важливим і для європейського майбутнього України. 23 червня Європейська рада надала Україні статус кандидата на вступ до Європейського Союзу. Це рішення стало одним із найважливіших політичних результатів першого року повномасштабної війни.

2022 рік остаточно змінив сприйняття української незалежності. Вона перестала бути лише історичним здобутком і політичним поняттям — стала щоденною боротьбою за існування держави, її територію, свободу та право самостійно визначати власне майбутнє.

2023 – Руйнування Каховської ГЕС

6 червня 2023 року було зруйновано греблю Каховської ГЕС на Херсонщині, яка перебувала під контролем російських військ. Україна заявила, що греблю підірвали окупанти. Підрив спричинив масштабну гуманітарну, екологічну та інфраструктурну катастрофу. Вода затопила десятки населених пунктів, загинули й постраждали люди, були зруйновані будинки та критична інфраструктура.

Руйнування греблі призвело до стрімкого спустошення Каховського водосховища. Екосистеми зазнали значних втрат: було пошкоджено природні території, зрошувальну систему півдня України та водогосподарську інфраструктуру.

Катастрофа мала довгострокові наслідки для південних регіонів. Висихання водосховища вплинуло на водний баланс і стан ґрунтів. Водночас на оголеному дні водосховища почали відновлюватися природні екосистеми, зокрема формуватися молоді лісові масиви.

За спільною оцінкою уряду України, ООН, Світового банку та Європейського Союзу, збитки та економічні втрати від руйнування Каховської ГЕС становили близько $14 млрд. Руйнування греблі стало однією з найбільших техногенних та екологічних катастроф в історії незалежної України.

2024 — Курська операція та початок переговорів з ЄС

6 серпня 2024 року Сили оборони України розпочали масштабну операцію в Курській області Росії. Українські підрозділи прорвали російський кордон і взяли під контроль низку населених пунктів. Наприкінці серпня, за даними українського командування, під контролем Сил оборони було понад 1 200 кв. км території РФ.

Курська операція перенесла масштабні бойові дії безпосередньо на територію держави-агресора та змусила Росію перекидати туди значні сили. Згодом у боях у Курській області взяли участь і військовослужбовці КНДР.

Ще однією історичною подією 2024 року став початок офіційних переговорів України з Європейським Союзом про вступ. 25 червня в Люксембурзі відбулася перша міжурядова конференція Україна — ЄС, яка формально відкрила переговорний процес.

Переговорні розділи законодавства ЄС об’єднані у шість тематичних кластерів. Для України це означало перехід від статусу кандидата до практичної роботи над приведенням законодавства й державних інституцій у відповідність до європейських стандартів.

У 2024 році Україна одночасно продовжувала боротьбу на полі бою та зробила важливий крок на шляху до членства у Європейському Союзі.

2025 — Операція СБУ Павутина

1 червня 2025 року СБУ провела одну з наймасштабніших і найскладніших спеціальних операцій за час повномасштабної війни — Павутину. Її ціллю стали російські військові аеродроми, розташовані на значній відстані від українського кордону.

За даними СБУ, унаслідок операції було уражено 41 літак російської стратегічної авіації, а завдані збитки спецслужба оцінила у понад $7 млрд. Серед цілей були стратегічні бомбардувальники Ту-95МС і Ту-22М3, а також літаки дальнього радіолокаційного виявлення А-50.

Операція готувалася понад півтора року. FPV-дрони приховано доправили на територію Росії та розмістили у спеціальних конструкціях на вантажівках поблизу військових аеродромів. У визначений момент 117 безпілотників одночасно атакували літаки на чотирьох російських авіабазах.

Павутина стала показовою не лише через масштаби заявлених втрат російської авіації. Операція продемонструвала розвиток українських асиметричних спроможностей — здатність завдавати ударів по стратегічних військових об’єктах далеко за межами України, використовуючи відносно недорогі безпілотні системи та нестандартні способи їх застосування.

Удар по стратегічній авіації також мав важливе військове значення. Росія роками використовувала стратегічні бомбардувальники для ракетних атак по Україні, а частина цих літаків є складовою її ядерних сил.

2026 — Далекобійні удари по Росії

У 2026 році Україна посилила далекобійні удари по військових, енергетичних і логістичних об’єктах на території Росії, пов’язаних із забезпеченням війни. Під прицілом опинилися нафтопереробні заводи, підприємства військово-промислового комплексу, склади та логістичні об’єкти. Серед цілей — великі російські НПЗ, зокрема в Москві, Уфі, Нижньокамську, Рязані, Сизрані та Ільському.

Атаки неодноразово спричиняли масштабні пожежі, а окремі підприємства змушені були зупиняти або обмежувати роботу. Удари по нафтопереробній галузі мають стратегічне значення, адже вона забезпечує Росію пальним, необхідним як для економіки, так і для війни.

Окремим напрямом стали удари по логістичних складах Wildberries. Через цей маркетплейс продаються дрони, компоненти для них, військове спорядження та інші товари подвійного призначення.

Станом на середину серпня Сили оборони вивели з ладу сім із десяти найбільших логістичних центрів Wildberries. На початку серпня аналітики оцінювали потенційні втрати продавців маркетплейсу від ударів у 215–280 млрд рублів.

Водночас далекобійні удари стали частиною тривалої війни на виснаження, у якій Україна намагається не лише стримувати російську армію на фронті, а й позбавляти її ресурсів та можливостей для продовження агресії.

35 років незалежності: шлях, який триває

Події, зібрані в цій хронології, — лише окремі точки на шляху, який Україна проходить уже 35 років. За цей час держава сформувала власні інституції, валюту та армію, пережила політичні й економічні кризи, дві революції, окупацію Криму та частини Донбасу, а згодом — повномасштабне російське вторгнення.

Водночас українське державотворення не можна вважати завершеним. Політолог Ігор Рейтерович звертає увагу на необхідність удосконалення системи стримувань і противаг між президентом, парламентом та урядом, розвитку справді демократичної партійної системи, ефективнішої взаємодії влади, бізнесу й громадянського суспільства та подальшої боротьби з корупцією.

Історик Волинського університету Володимир Пришляк наголошує: для держави 35 років — дуже молодий вік. За цей час Україна не лише будувала державні інституції, а й формувала власну національну ідентичність. Революції, російська агресія та повномасштабна війна стали випробуваннями, які водночас показали здатність українського суспільства об’єднуватися й захищати свою державу.

Тому історія незалежної України — це не завершений шлях, а процес, який триває. І сьогодні його головне завдання залишається незмінним: зберегти незалежність, зміцнити державу та побудувати країну, за яку українці боролися всі ці 35 років.