6 червня в Україні відзначають День журналіста. Сайт «Факти» підготував цикл інтерв’ю з відомими журналістами, які в такий непростий для країни час ведуть свою війну з агресором, інформаційну.
Оксана Соколова, Юрій Романенко, Соня Кошкіна – герої трьох інтерв’ю, з якими «Факти» говорили про стандарти професії, пропаганду, епатаж, блогерство, помилки в роботі, телебачення та відповідальність журналістів перед суспільством.
Соня Кошкіна: Журналістів атакують для того, щоб вони з’їхали з глузду
Нижче – розмова з Юрієм Романенком. Головред «Хвилі» пояснив помилки українських журналістів.
Український «пупоцентризм»
– Вам цікаво читати умовиводи українських журналістів?
– Практично ні. Вони нудні й часто відірвані від дійсності, позбавлені логіки, а іноді побудовані на джинсових підставах. Я практично не читаю українські ЗМІ, але читаю заголовки. Є буквально кілька людей, тексти яких читаю із зацікавленістю
– Наприклад?
– Припустимо, Рахманін, Мостова, Коля Воробйов, який зараз у Штатах. У нього є ексклюзивна інформація. Хороше враження від професіоналізму Антона Підлуцького.
У цілому, для мене велика загадка, навіщо в Україні існують різні медіахолдинги, що включають десятки видань.
Професіонали звичайно ж є, але загальна картина досить плачевна.
– Якщо говорити про тексти на тему геополітики, мені здається, українські журналісти плутаються у головному: Україна – суб’єкт або об’єкт геополітики?
– У них прогалини на рівні освіти. Багато хто, можливо, здогадуються про такі поняття як об’єкт, суб’єкт, система міжнародного права тощо.
Журналісти та аналітики – виразники соціуму, який знаходиться в глибокій кризі. Криза корінням сягає минулого століття. Сьогодні ми переживаємо його апогей з точки зору нашого покоління.
“Є серйозна проблема сприйняття українцями дійсності, і себе в ній”
А коли люди неправильно себе оцінюють щодо оточуючих, то немає нічого дивного в неправильній оцінці відносин держави з рештою світу.
– Журналісти ставлять Україну в центрі світових інтересів?
– Абсолютно правильно. Вони не розуміють, як влаштована світова система, які дисбаланси, рушійні сили процесів. Як наслідок – український «пупоцентризм». І не усвідомлення, що Україна на сьогодні периферійне держава поруч з десятками таких же периферійних держав. Потім ми щиро дивуємося, чому нам Штати не надали зброю або чому Європа не тисне на Росію.
– Ви не здивувалися?
– Практично все, що відбувається зараз, я прогнозував 7-8 років тому.
Нікому не довіряти
– Що відбувається зараз?
– Я говорив ще у 2008 році, що новий переділ світу неминучий. Це буде пов’язано зі зміною балансу сил: відбулися серйозні зміни в соціумах, економіках Азії, Штатів, Європи, Африки, Близького Сходу тощо. Все це створює умови і чинники, які роблять недієздатною модель Другої Української Республіки. Почався натиск, який посилюватиметься, поки ми не змінимося і не зможемо грати суб’єктно, раціонально, маневрувати, виходячи зі взаємин з основними акторами світової системи. Або ми будемо розчавлені, зникнемо, як вже неодноразово зникали, бо не могли суб’ективізуватися, мобілізувати ресурс соціуму і програємо змагання тим, хто буде організованіший і матиме більше ресурсу.
– Крім «Хвилі», ви читали тексти-прогнози про політику, війну, які здійснилися?
– Отак одразу сказати складно. У якихось інтерв’ю, напевно, читав.
“Я пам’ятаю, як ми спілкувалися у 2008 році з нинішнім заступником голови РНБОУ Олександром Литвиненком і він сказав: Буде війна.”
Тобто кулуарно розсудливі люди добре розуміли тенденції.
– Інтерв’ю з експертами на кшталт Ілларіонова ви довіряєте?
– Я нікому не довіряю у цій сфері. На все дивлюся виходячи з інтересів і мотивацій, які є у суб’єкта, з яким веду розмову або якого я хочу зрозуміти.
Ми повинні відучитися довіряти зовнішнім суб’єктам або мати уявлення про світ, в якому є добрі зовнішні суб’єкти. Немає у світі чарівників, всі діють в рамках своєї логіки і своїх інтересів. Якщо щось виглядає як допомога Україні, то за цим завжди є інтерес.
Можливо, логіка й інтерес обумовлені ідеологічно і в них є якась гуманітарна складова, але завжди є базові речі: боротьба за ресурси, за позицію, за те, щоб позиції твого соціуму як мінімум не погіршувалися.
От ви знаєте, хто такий Ілларіонов?
– З «Вікіпедії».
– Сьогодні упродовж тижня можна створити віртуального суб’єкта з десятками тисяч підписників…
– СЕР-3М?
– СЕР-3М – реальний персонаж, я його знаю. Віртуальний персонаж може «зливати» все, що завгодно. Оскільки українці перебувають у відчутті магічного, якийсь блогер, розповідаючи про божевільні перемоги української армії, може мати величезну популярність. Але це ніяк не впливає на співвідношення сил, на дійсність, крім того, що у людей спотворюється уявлення про реалії. Як наслідок, вони є заручниками тих сил, які мають реальне уявлення про ситуацію, і які розпоряджаються ресурсами для реалізації своєї політики.
Чорне – біле, біле – чорне
– Чому українців так легко обдурити?
– Тому що у них немає відповідних практик. Їх цьому не вчать. Більше того, за останні 24 роки та системність, яка притаманна радянській системі освіти, розвалена. Вона була сильнішою за нинішню, бо створювала певний тип людей. Так, цей тип людей анахронічний по відношенню до сьогоднішнього часу, але він був системний.
В Україні не було системи. Нами правили люди з системним радянською освітою, але з перевернутими, збоченими цінностями, які характеризують запустіння наших територій.
“Можливо, це одне з найбільш феноменальних подій у світовій історії, коли 1/6 частина суші протягом життя одного покоління перетворилася на території здичавілих, де домінували і домінують соціуми з перевернутими цінностями.”
Де чорне – біле, біле – чорне. Де упродовж дня можна поміняти чорне на біле і доводити, що це правильно.
Як наслідок, криза довіри на всіх рівнях і не вміння мобілізувати величезну соціальну енергію.
Українцями легко маніпулювати, тому що немає інститутів, які створюють довіру і формують адекватне уявлення про світ, більше того – у нас робиться все, щоб адекватне уявлення про світ розмивалося.
Наприклад, за допомогою передач про шаманів, екстрасенсів та інших ворожок. Такі теми прищеплюють відчуття того, що людина перебуває у владі могутніх страшних сил. Тому, коли ви чуєте від українця: “Так, що я можу”, то не забудьте нагадати журналістам, що вони причетні до феномену цієї соціальної та індивідуальної слабкості. Люди йдуть до екстрасенсів, які нібито можуть сказати, чому в тебе хворіють діти. А діти хворіють не тому, що наврочили, а через вигрібну яму, яка за п’ять метрів від колодязя. Це реальний випадок, який у мене був перед очима. Цим маревним станом пройняте все наше суспільство.
– Журналісти несуть відповідальність за соціум?
– Пряму.
– Попри те, що люди не хочуть самі думати?
– Так, адже якщо хочете, щоб вас оточувало середовище, яке характеризується якимось рівнем рефлексії та адекватності, журналісти повинні робити все, щоб таке середовище створювати.
Як ми робили з «Хвилею». Розуміли, що в ідіотичному медійному просторі України потрібно створити свій острівець, відштовхуючись від якого можна продукувати виразні, адекватні уявлення про світ.
Маркування
– «Хвиля» – пропаганда чи журналістика?
– Це не журналістика, а смислова майданчик для всіх, хто здатний системно дивитися на світ. А я ніколи не відчував себе журналістом… Просто в Україні журналісти люблять маркувати людей, щоб було простіше зрозуміти з ким маєш справу.
– Тексти на яку тематику читаються найкраще на «Хвилі»?
– Залежить від поточного моменту, від сили автора, очікувань соціуму. Один і той же текст з різними заголовками може набирати аудиторію, у десятки разів відрізнятиметься. Можна на спір поставити правильний заголовок, який збере 200 хостів і спотворений, у якого буде мільйонна аудиторія.
– Ви які ставите частіше?
– Залежить від тексту. Заголовок повинен бути зрозумілий роботам, агрегаторами типу «Яндекса», «Укр.Нет»; відображати суть тексту.
– Ви підключені до «Укр.Нет»?
– Так. До всіх ключових агрегаторів.
– Скільки людей працює на «Хвилі»?
– Ядро – 5-6 осіб. Ті, хто виконує технічну роботу і стежать за стрічкою. Плюс десятки авторів, які діляться своїми роздумами з аудиторією ресурсу.
“Більшість українських ЗМІ працюють як заводи. Збирають офіс, де мають сидіти якісь раби і щось писати. Це не правильно.”
Наша ніша не новини. Ми не можемо змагатися в цьому з «Інтерфаксом». Наша ніша – контент аналітичний, роздуми.
– Скільки тисяч знаків ви пишете на місяць?
– Напевно, близько 100 тисяч. Не важливо, скільки ти пишеш. Важливе охоплення аудиторії. Припустимо, Маніфест середнього класу, написаний у 2008 році, за тиждень охопив близько півтора мільйона осіб. Проникнення ми прораховували на рівні соціології – 30% через місяць і 40% через два місяці.
Країна брехні
– У Росії теж проблема з аналітикою?
– Ні. Там все для нас гірше. У Росії є старі аналітичні школи, тому у них в цьому плані краща ситуація. Але там теж криза перевернутих цінностей.
– Перевернені цінності правильно «упаковані» в текст?
– Як вони можуть бути правильно «упаковані»? Вони суперечать здоровому глузду і логіці процесів. Рано чи пізно, ви вдаритеся головою об стіну. Зараз росіяни відмовляються від своїх спецназівцем. Вся країна повинна брехати по Холмогорову заради “святих цілей Русского мира”. До цього навіть нацисти не прийшли. Це доведення кризи цінностей до логічного завершення. Коли вся країна бреше – виникає колапс соціальних відносин на всіх рівнях, оскільки ви не можете нікому довіряти.
– Росія виграє інформаційну війну?
– Звичайно. У неї є апарат та інструментарій. У нас цього немає. А як можна виграти війну, не маючи армії?
– #МінСтець – армія?
– Ви самі знаєте відповідь.
Правила Facebook
– Де закінчується журналістика і починається блогерство? Простими словами, як сильно ви редагуєте пости в Facebook перед публікацією на «Хвилі»?
– 95% постів народжуються виключно при взаємодії з аудиторією. Для мене пост в Facebook не спосіб донесення думок, а інструмент її вироблення. Це колективний мозок, який розширює ваші реальні можливості. Ключовим є поняття ядра твоєї аудиторії. У мене жорсткі правила модерації. У бані – тисячі. Бан за слово «маячня», фразу, що не відноситься до теми, за прояви «ватництва» і «вишиватництва». Для мене непринципова кількість друзів і підписників, тому що маса людей нічого не можуть тобі дати, крім того, що читатимуть. Але це теж непогано.
Друзі та підписники виконують три функції: або інформують, або критикують, або шерят. «Фе» на пости повинно бути обгрунтованим. Тоді «фе» стає корисним. Поливанням брудом людина народжує емоційну реакцію, починається «срач», дискусія втрачає керований характер і, як наслідок, в такому потоці інформації складно зловити щось для себе. Тому потрібно жорстко контролювати хід дискусії на своєму блозі. Дуже швидко аудиторія розуміє правила і дотримується їх, генеруючи потрібний сенс і корисну інформацію.
– Вам, як Віталію Сичу, дзвонили відомі політики через критику на Facebook?
– Ні, не дзвонили. Пропонували розмістити пости за гроші.
– Якщо на місяць відключити Facebook, що зміниться в Україні?
– Нічого. Що таке Facebook для 35-мільйонної держави? Ті, хто сидять в Facebook, підуть в інші соцмережі. Але от якщо в Україні відключать на місяць електрику, тоді багато що зміниться (усміхається). Поки вона є – все буде в порядку.
– Чи потрібно критикувати владу під час війни?
– Якщо вона не ефективна, допускає помилки, тоді чому не критикувати?
– Журналістика в Україні – «четверта влада» чи «одна з найдавніших професій»?
– Це четвертий додаток фінансово-промислових груп. Хтось працює на росіян, хтось конкретно на американців, отримуючи підтримку через грантову систему.
Можливо, немає нічого страшного в тому, щоб отримувати гранти.
“Але не завжди люди, які отримують гранти, розуміють мотивацію спонсорів.”
Не важливо, російські, європейські, турецькі чи американські гранти.
– Тобто, якщо журналісти-грантоїди стали нардепами – це не найкраща кар’єра для країни?
– Це логіка в дусі чорне-біле. Питання не в тому, що хтось отримував гранти, а потім став нардепом, а в тому, що він продукує і в тому, наскільки він адекватний на своїй новій позиції.
Ключова проблема цієї країни – проблема масштабів особистості: коли хтось піднімається по кар’єрних сходах, то повинен відповідати рівню. Позиція президента або нардепа – це величезні можливості з точки зору впливу на процеси і на майбутнє соціуму.
Логіка
– Чому повинні навчати студентів-журналістів в університетах?
– Логіки і базовому уявленню про те, як влаштований світ, соціум, економіка.
– Практики або теоретики?
– Яка різниця, хто вас правильно навчив? Коли я вчився в університеті, розумів, що відсотків 80 знань у майбутньому не знадобляться. Не особливо морочився, як їх сприймати. Але я розумів, що можуть стати в нагоді знання з соціальної психології, теорії міжнародних відносин, політології. Я робив акцент на це, ходив на різні курси. У людини має бути мотивація. Якщо немає, то ніхто вас не навчить. Навіть найгеніальніший практик або теоретик.
Майбутнє людей повинна визначати школа. Там треба вчити комунікативним здібностям. У сучасному світі від цього залежить, наскільки людина буде успішною, навіть якщо вона дурна. У світі послуг – а ми йдемо до цього – роботи витіснятимуть людей з виробництва і в кінцевому результаті всі будуть переміщені у сферу послуг. А там буде успішний той, хто вміє комунікувати.
Ростислав Буняк.
Фото: Facebook.com