Що читати? “Мафіозна держава” Люка Гардінґа
Квітень 2007-го. В орендовану квартиру на 10 поверсі “огидної висотки з помаранчевої цегли” після зустрічі повертається кореспондент британської The Guardian Люк Гардінґ. Разом із сином. Спершу його нічого не бентежить, але потім він бачить – вікно у дитячій відкрите: “Вікно було відчинене – це майже провокація, виклик, ба навіть заява. “Тут був крадій?”, – питає мій шестирічний син, виглядаючи з відчиненого вікна й дивлячись униз на подвір’я зі стофутової висоти… Від його ліжка до вікна – маленький крок.
“Не знаю, – відповідаю я. – Це таємниця. Можливо, комусь вдалося видертися ззовні. Можливо, це був Спайдермен.
У нашій запасній кімнаті… я виявляю касетну плівку, що шипить у нашому магнітофоні. Я не ставив і касету. Моя дружина Фібі Теплін поїхала на вихідні”.
Так Гардінґ розуміє, що до його квартири вдерлася ФСБ. А вже наступного ранку прокидається, охоплений жахом, – його о четвертій розбудив будильник, якого журналіст не заводив. Пригоди репортера починаються вже за 3 місяці після того, як він приїхав до Москви. Причина – опубліковане в газеті інтерв’ю з олігархом Борисом Березовським, для якого Люк брав коментар у Москві (!).
Опальний бізнесмен жив у Лондоні, і розмовляли з ним, відповідно, там. ФСБ викликає Гардінґа на допит, щоб з’ясувати, чи був він на інтерв’ю та як воно проходило. Зрештою через якийсь час ФСБ дає спокій репортеру, бо вони в ході розслідування (!) з’ясували, що він тоді перебував у Росії та з Березовським не розмовляв. Я вважаю, що ці висновки заслуговують щонайменше на премію за кмітливість!
А потім у російському періоді життя Гардінґа були поїздки до табору “Наші”, де проходить вишкіл “путін’юґенд” – студентська молодь, що потім збиратиметься на добре організовані мітинги, аби не допустити Майдану в Росії (кольорові революції грузинського та українського зразка лякають росіян, як чорта ладан), а ще вони цькуватимуть опозицію і битимуть незгодних. У перервах між вишколами нашисти, щоправда, одружуються та роблять дітей. Побував репортер і в Грузії, де побачив наслідки російського вторгнення – горе, розруху і смерть.
Смертей Гардінґ побачить багато. Вбивство Політковської він не застав. Натомість спершу двома пострілами в потилицю у центрі Москви вбивають його знайомого – опозиційного адвоката Станіслава Маркєлова. Журналістку Анастасію Бабурову, яка намагалася затримати злочинця, смертельно поранили. Потім убивають Наталію Естємірову – правозахисницю й опонентку Кадирова.
Книга “Мафіозна держава” – не захопливий детектив. Це радше психологічний трилер, що допомагає зрозуміти середньовічні умови, у яких досі живуть росіяни. Багатшають лише кремлівські очільники – вихідці з колишнього КДБ та їхні васали. І владна верхівка робить усе можливе, щоб голос правди не почув ніхто. Люди ж настільки затуркані «правильними» статтями і сюжетами з лояльних до Путіна ЗМІ, що не надто й спроможні сприймати правду. Та й чи потрібна вона їм? Жителям сірої, депресивної і цілком приреченої на подальше скніння в бездоріжжі і беззаконні провінції, які від безробіття спиваються і деградують?
Люк Гардінґ створив хроніку, обов’язкову для прочитання всім. Зокрема і для того, аби зрозуміти, як працюють російські журналісти, і чому з’являються зрештою історії про розіп’ятих хлопчиків та зґвалтованих епілептичних бабусь.
Та найцікавіше – те, як вплинула на репортера чотирирічна робота в Росії. Він ще кілька тижнів наглухо зачиняє двері, а в кав’ярнях уважно роззирається, щоб зрозуміти – чи не стежать за ним.
Події книги закінчуються у 2011 році. Гардінґ пише, що опозиція до Путіна зростає. Відтоді минуло 4 роки. Путін, як і раніше, при владі, а опозиція, як і раніше, роз’єднана. Кремлівський карлик розв’язав війну з Україною та бомбить Сирію. Але держава як була мафіозною, так і залишається. І немає жодних надій на те, що найближчим часом щось зміниться. Все закінчилося добре тільки для Гардінґа – поверненням на батьківщину. Адекватні росіяни переїжджають в Україну. Нам від зазомбованих кремлівською пропагандою росіян тікати нікуди…
Читайте: “Карбід” Андрія Любки