Що читати: “Ісламська держава: армія терору” Майкла Вайса й Хасана Хасана
Абу Мусаб Аз-Заркаві. Це ім’я навряд чи відоме широкому загалу. Про Бен-Ладена чули, про Саддама Хусейна теж. А Аз-Заркаві, між іншим, створив організацію Єдинобожність та джихад, яка стала прообразом ІДІЛ – абревіатури, що вже два роки лякає весь світ.
Аз-Заркаві насправді звали Ахмад Фаділь Наззал аль-Халайла. Псевдонім він узяв собі на честь рідного міста – брудної, промислової Зарки в Йорданії. Сам чоловік, до речі, був напівграмотним, ледве писав арабською, допускаючи купу помилок. А коли покинув школу, поринув у кримінальний світ і навіть відсидів строк за зберігання наркотиків та зґвалтування. У в’язниці познайомився з багатьма майбутніми однодумцями. Причому, мав достатньо часу, аби визначити основний “профіль” майбутніх терористів.
Мабуть, Аз-Заркаві і надалі дотримувався б шкідливих звичок. Усе змінили релігійні курси, куди його записала мати. Алкоголік, наркоман і ґвалтівник ураз перетворився на взірець правовірності. Ба більше, став салафітом. Ці послідовники радикальної течії сунізму вважають, що треба вбивати всіх – християн, бо вони своєю цивілізованістю отруюють життя Арабському світу, шиїтів, бо вони замість спілкування з Аллахом розмовляють про життя і про любов з імамами, сунітів, до речі, теж, якщо вони не дотримуються усіх заповідей на 101 відсоток. Вбивство, на відміну від християн, салафіти гріхом не вважають. Навпаки, це спосіб швидко, дешево і сердито догодити Аллаху і потрапити до Раю, де працювати не потрібно, одяг дорогий і класний, дають його безкоштовно, можна смачно їсти і добре пити (без похмілля на ранок), дружини завжди будуть молоді, а для різноманітності ще й поруч будуть незаймані діви з великими гарними очима.
Тому теракти, в тому числі й з вибухівкою на власному тілі, і відтинання голів беззбройним християнам на тлі прекрасного краєвиду з блакитним небом і прекрасним морем, жовтим і чистим піском – лише кроки на шляху до спокусливої мети. До речі, коли я дивилась ці ролики, у мене переважала єдина думка – навіщо одні люди вбивають інших, коли світ настільки прекрасний? Адже земне життя може бути аніскільки не гіршим за райське, якщо придивитися до пухнастих хмарин, що неспішно пропливають небом, якщо пройтися у прозорій і теплій морській воді. Але то риторичні запитання, на які я навряд чи колись почую відповідь.
Про Аз-Заркаві та інших терористів розповідають журналісти Майкл Вайс та Хасан Хасан у книзі Ісламська держава: армія терору. Це вичерпний довідник, із якого можна дізнатися назви терористичних організацій, їхніх лідерів, ступеню спорідненості та співпраці між різними угрупованнями. Багато фактажу, що стосується історії ІДІЛ. Є історії окремих терористів. Як, наприклад, Абделазіза Кувейна. Він без вагань відтинав голови ворогам і без вагань убив би батька, якби той став воювати за іншу терористичну організацію. При цьому як благочестивий мусульманин закривав екран телевізора, щоб не бачити ведучих-жінок.
Ще одна історія – про підлітка, який спершу “ходив” в ІДІЛ, потім приєднався до армії на постійній основі. Коли повернувся додому, батько зламав йому ногу, аби більше не думав про всякі терористичні дурниці. Однак хлопець одужав і все одно втік в ІДІЛ. Певно, подумав, що краще померти в бою, ніж поступово від рук батька.
Майкл Вайс та Хасан Хасан вели репортажі зі Сходу, говорили про ІДІЛ з багатьма американськими військовими, дипломатами, іракськими і сирійськими правозахисниками, жителями регіону. Книжка цінна як короткий і переповнений фактажем довідник. Але мені бракувало в ній людських історій. Зрозуміло, що поговорити з багатьма терористами просто неможливо, але ті, що йдуть на контакт, цілком могли б розповісти про свою мотивацію, про переломні моменти в житті, які й привели їх у цю армію безжальних головорізів. Крім того, не зайвими були б короткі довідки, які б пояснили пересічному читачеві різницю між сунізмом і шиїзмом.
Отже, читати Ісламську державу потрібно однозначно, але перед цим краще поцікавитися історією ісламу, познайомитися з короткими довідками про ІДІЛ, щоб розуміти, що це за організація. Пробіли ж у знаннях праця двох репортерів цілком заповнить.