Що читати? “Графиня” Володимира Лиса
У маленькому містечку на Волині живе вчитель малювання Платон. Він такий собі невдаха – підстаркуватий, не надто талановитий (відверто гарні лиш кілька його робіт), нежонатий і небагатий. Хоча у нього були коханки, а доля одного разу подарувала йому 10 тисяч доларів. Не зовсім, щоправда, подарувала, такою була ціна за Платонові картини.
За роки вчителювання чоловік виховав тільки одну талановиту ученицю – її звуть Любов. Дівчина безмежно вдячна своєму вчителю за те, що відстояв її талант перед матір’ю – звичайною селянкою, яка прагнула бачити дочку юристом, а не тим, хто псує папір і фарби. Вдячність переростає у перше кохання, та зрештою Платон – єдиний чоловік, якого Люба справді любить. І якого хоче вбити. І не просто задушити чи пристрелити, а… посадити на палю. Справа в тім, що з дитинства Люба захопилась образом графині Венцеслави, яка жила в містечку кількасот років тому. Від народження проста селянка, вона рідкісною красою та сильною, аж магнетичною вдачею, виборола собі краще життя. Спершу вийшла заміж за управителя маєтку князів Ловиг, потім фактично власноруч вбила його, вмовивши сісти на палю (покарати «менеджера», якщо той нечесно працюватиме, у такий спосіб пообіцяв граф, управителя це спершу налякало, однак потім він таки почав красти, а потім дружині вдалося переконати його, що смерть – єдиний вихід із ситуації), вискочила заміж за графа… Про Венцеславу сучасники казали, що вона відьма. А ще вона панічно боялася бути написаною якимось художником. Тож зберігся лише один портрет… І саме це зображення надихнуло Любу повторити своїм життям долю графині.
Ці перипетії – зі свіжовиданого роману Володимира Лиса “Графиня”. Це не новий твір автора, а роман, написаний, підозрюю, ще до “Століття Якова”, який, у свою чергу, є одним із моїх найулюбленіших творів сучасної української літератури.
У “Графині” Лис закручує інтригу навколо портрета, викрадення Платонових картин, закручує досить майстерно і постійно дає підказки, щоб уважний читач розгадав загадку раніше. У мене були спроби це зробити, однак не надто успішні (замість того, щоб тренувати інтуїцію, я просто швидко прочитала роман). “Графиня” – захопливий трилер, який цілком може бути екранізований. Кадри будуть моторошними, але видовищними. Дуже добре уявляю кримську ніч, чорне небо, розпанахане блискавкою, і жінку в білому, яка простягає руки чи то в прокльонах, чи то в молитві. А з вікна на це все дивляться він і вона, напівроздягнені і перелякані. Втім, пленери Платона й божевільні очі Люби (забігаючи наперед, скажу, що вона справді збожеволіла після своїх “історичних реконструкцій”) також добре уявляю. Ну а відверті сцени, яких Лис у романі не пошкодував, додали би стрічці пікантності (якщо їх красиво зняти).
Нагнали б страху й убиті собаки. Любителів тварин попереджаю одразу – у творі закатували чимало чотирилапих. Психологію героїв роману, які влаштували “геноцид” собак я зрозуміти можу, а ось навіщо його описано в творі, не розумію. Хоча це ж трилер, закони жанру передбачають щось містичне і непоясненне у своїй жорстокості.
А ще в романі є спроба вбивства від Платона. Втім, оскільки він невдаха, то й спроба не була успішною (мабуть, все ж на щастя). На кого робив замах художник, куди він подів 9 тисяч доларів та як зрештою склалася його доля і доля Люби (божевілля – це насправді лише передфінал), я не розповідатиму. Прочитайте “Графиню”. Однак робіть це, попередньо не порівнюючи зі “Століттям Якова”. Насамперед тому, що жанри різні. Та й “Століття” – однозначно найкращий роман Лиса.