Хроніки карантину. Як не збожеволіти від надлишку інформації про коронавірус
Станом на 24 березня в Україні, за даними МОЗ, виявлено 97 випадків захворювання на коронавірус, з них 3 летальні, 1 пацієнт одужав та виписаний з лікарні.
За останню добу зафіксовано 24 нових випадків інфікування.
За даними ВООЗ, за останні 4 дні у світі виявлено близько 100 тис. хворих на Covid-19, що свідчить про пришвидшення темпів поширення коронавірусу.
Карантин в Україні розпочався 12 березня. За цей час у Чернівецькій, Київській, Харківській, Івано-Франківській, Житомирській, Тернопільській, Дніпропетровській, Донецькій та Львівській областях, а також у Києві ввели надзвичайну ситуацію.
Хроніки карантину. День 2
Будильник зранку “пожалів”. Він не задзвенів ні о 6.00, ні о 10.00. Але відреагувала кішка. Вона, хоч і вихована, але карантин має щодня. Чіткий розпорядок – теж.
Читайте: Хроніки карантину, або як пережити два тижні часто неоплачуваної відпустки вдома
Тому правило #5 – вчися життю від кота.
До речі – ідея не моя. У 90-х в американському університеті ми пищали від футболок, на яких детально розписували, чому саме людина мусить навчитися у кота. Грошей на купити тоді не вистачило. Тому можу хіба пофантазувати та спробувати максимально задіяти у наші дурні карантинні дні.
- отримувати задоволення, що сюжети у телевізорі не про тебе;
- бути спокійним, навіть якщо весь світ божеволіє;
- розуміти, життя для того, аби ти міг спокійно поспати;
- куняти серед білого дня і на сонці – це особливе щастя;
- після обіду спиться навіть краще.
Якщо консерви закінчились, а кіт не второпав, що він у нових реаліях, краще здатися. На щастя, магазин поруч.
Правило #6 – до магазину лише у масці.
І це не для того, щоб не захворіти. А щоб не поділитися бактеріями із сусідами. З хорошого: вдома вони мене бачать рідко. У масці не впізнають взагалі.
Під маленькими магазинами – черги. Продавці, аби уберегтися, запускають по одному і часто не мають здачі. Те саме із Ощадбанком та іншими установами, що змушені працювати під час карантину. Намагалась умовити свекруху оплатити комуналку через інтернет. Так і не переконала, здається, але іще не вечір.
Сидіння у соцмережах та ТБ – окремий марафонський забіг. До кінця дня ти знатимеш усі рецепти від вірусу та усі страшилки, пов’язані із ним. Оскільки ти щойно з відпустки і поради ці читала лише зранку за кавою і увечері – із вином – імунітет не виробила.
Правило #7 – не піддаватись паніці. Бо реальність одна й та сама. Звісно, не найкраща. Але страх здатен вбивати залишки здорового глузду.
Психологи радять дихальні вправи та максимум навантажень: спорт чи монотонна робота, яка відбирає зайвий час. Тому краще помити вікна. Економія – 25 гривень на кожному квадратному метрі. Тепер можна легко сфотографувати весняне небо.
Читайте: Як не піддатись паніці та тривозі через коронавірус – поради психолога
Правило #8 – свіже повітря (хоч на балконі) ще ніхто не скасовував.
А ще, виглядаючи з вікна, є вірогідність розкрити злочин. Дивилися трилер Альфреда Гічкока Вікно у двір? Якщо коротко, фотограф, який зламав ногу, нудьгує біля вікна, спостерігаючи за сусідами. Поведінка одного здається йому вкрай дивною. Цей фільм старий, 1954-го року. Але на той час – новаторський і нам, карантинникам, дуже підходить.
День 3
Сьогодні змиритися з реальністю вже легше. Люди у масках більше не лякають. Ти навіть відчуваєш до них повагу, бо:
- людина зробила усе, аби врятувати тебе від своїх мікробів;
- людина зробила щось неймовірне, бо знайшла те, що є у всіх, але придбати немає де;
- людина пошила її сама. У Сільпо, куди (каюсь, грішна) зробила вилазку за продуктами, знайшла навіть діда у ковбойській масці. Підозрюю, на запобіжник у клітинку пішла стара байкова сорочка. Але виглядала вона стильно.
Правило #9 – ніколи не здаватися.
Оскільки я вирішила економити, провела ревізію холодильника. Із місяць тому робила пампушки. Для журналістів такі вправи – справжній подвиг. Але інколи находить. Були смачні, та порція виявилась гігантською, й частина тіста лежала у морозильній камері. Там відшукала й заморожені вишні. Трохи почаклувала, запікала у духовці. Але шкода, бабусі немає. Вона б оцінила мою майстерність.
Правило #10 – бабусі точно щось знали.
Сьогодні ж з’ясувала: працювати можна і вдома. Робоче місце онлайн налаштовується досить швидко. І для роботи вистачить навіть старого ноутбука вашої мами. У неї – вже новий, а цей пожаліли викинути.
Правило #11 – рийтеся у шафах. Це корисно.
У віддаленому доступі комп’ютер, виявляється, працює як монітор. І це диво – раптом побачити свій рідний робочий стіл, усі ці іконки, і навіть спробувати зробити перший передмонтаж.
Правило #12 – за роботою можна сумувати. Головне – перед тим добряче відпочити.
День 4
У голові – понад 600, потім 800, за цим – майже 700 загиблих від коронавірусу в Італії. І навіть той факт, що більшість смертей – у одній провінції, а щодня (без усяких пандемій) у Італії помирає 280 людей – дуже слабка втіха.
Вночі читала всякого. Коли всяке набридло, “на закуску” пішла Russia Today. Для розваги. З якихось невідомих причин вони в Україні відкриті, й ми там проходимо під графою “Бывший СССР” із почесними 90% публікацій.
З хорошого – на нас знову ллють бруд, а значить, зрадонька не повна. Сварять карантинний колапс і ніби щодня вивішують спогади про загиблих мирних на Донбасі (2014-15 року) – звісно, від рук бандерівців.
На ранок стає легше. Попри безсонну ніч, прокидаєшся одразу. Виявляється, виспатись можна.
Правило #13 – читати не лише новини. Тим більше, не російські сайти.
Згадала про книжку Емми Дог’ю Кімната (є ще й фільм). Це роман від імені п’ятирічного хлопчика, закритого разом із мамою у маленькій квартирі. Єдине вікно у світ – це телевізор. А далі читайте самі. Дуже підходить до нашого стану і, забігаючи наперед, скажу, що закінчується не надто погано. Думаю, зараз це важливо.
Аби зробити обіцяну собі добру справу, відрила у шухлядах пам’яті уроки рукоділля і згадала вчительку Еллу Іванівну із її настановою: Ну что, девочки, действуйте-злодействуйте. Так пошила маску, паралельно підключивши до відеоблогування чоловіка. І він мене не вбив.
Правило #14 – дива трапляються.
Сама вражена: з якоїсь “заначки” відрила марлю, замість викрійки – вже використану магазинну маску. Від неї відрізала гумові стрічки та дістала металеву смужку – фіксатор. На все пішло 40 хвилин. З них 5 хвилин на втягування нитки у голку: Я це зможу! Які окуляри?! Ой, а далеко вони лежать? Ще 20 хвилин на малесенькі стібки, бо перше творіння має бути зразково-показовим, а далі – як піде.
Правило #15 – фантазуй. Згадуй. І буде тобі щастя.
Найскладніше на сьогодні – переконати у серйозності карантину 19-річного сина. Із підлітковим максималізмом він все сприймає як порожню балаканину.
День 5
Сидячи ось так, у квартирі, ти можеш легко із цинічного журналіста перетворитися на нормальну людину – споживача інформації, яка ведеться на фейки та боїться-боїться-боїться.
Щодня, від революції 2013-14-го років мій ранок починається так: ще у ліжку – огляди Facebook, далі – основні сайти новин, офіційні джерела. А вже потім – на роботу. Там все прочитане можна обсміяти і з легкістю жити далі. Ми ж журналісти. І вижити без цього – ніяк. Нині дружнє спілкування з колегами відпадає.
Натомість через Viber та Facebook атакують порадами родичі та друзі. Нагадаю, будь-яку інформацію вони сприймають занадто серйозно і навіть трохи у неї вірять.
У певний день усамітнення ти уже здатен вірити в уринотерапію (перебільшую), гелікоптери-оприскувачі (жарт) й у силу молитви. Слава Богу, твоя церква не закликає іти обійматися/цілуватися/причащатися, як робить УПЦ МП. Та й сама ти гість у храмі на Різдво та Великдень, як більшість.
Правило #16 – ділити інформацію на 10, якщо не на 20. І вмикати здоровий глузд. А це – чим далі, тим важче.
На щастя, є кілька важливих сайтів, де інформацію можна і треба перевірити. Сторінка, яку запустив Кабмін про коронавірус. Та офіційний сайт Міністерства охорони здоров’я, вони ж розсилають оперативні повідомлення через Telegram та Viber.
Звісно, варто гортати й експертів, але спочатку зрозуміти, чи мають вони стосунок до медицини чи вірусології.
Правило #17 – перевіряйте інформацію.
Не варто вестися на відверті страшилки на кшталт: Один лікар, який працював у Китаї, сказав.
З хорошого: вдається всунути маску дитині.
Правило #18 – не здавайтеся.
У хід ідуть уривки із доповідей санлікаря Віктора Ляшка (із соцмереж), переклад американської публікації, яку у Telegram виклав міністр кабміну Олег Немчінов.
Соцмережі і довгі роз’яснення дають своє. Дитина ходить за покупками у “наморднику”, пан Немчінов приймає запит на дружбу у Facebook. Обіцяю мучити не часто. А паралельно розумію, без роботи можна здуріти.
Але правило #19 – здуріти ми не можемо собі дозволити.
Автор: Ольга Чайко, журналіст програми Факти.