Інавгурація президента: чому Зеленський поводився як підліток-бунтар

20 травня відбулася інавгурація шостого президента України Володимира Зеленського.

Якщо курйози не відбуваються – їх варто створити. Якщо не хочеш, щоб з тобою стався курйоз – зроби його самостійно.

Думаю, що частково цим обумовлена поведінка Володимира Зеленського перед самим входом до Верховної Ради.

Він стрибав, щоб поцілувати в чоло Євгена Кошового, плескав своїх прихильників по руках та робив селфі, картинно махав рукою перед входом на червону доріжку та саркастично демонстрував м’язи, роблячи останні кроки в будівлю, в якій він стане чимось більшим, ніж він був до цього.

Така манера поведінки нагадує практично всю виборчу кампанію – підлітковий бунт проти нудних правил. І в цей бунт, в цю готовність грати не за правилами Зеленський, будучи досвідченим шоуменом, залучає всіх своїх прихильників.

Поведінка в Раді була кардинально протилежною. Фактично тільки один раз за весь час Зеленський дозволив собі позитивну емоцію.

Він не тільки посміхнувся, але навіть облизався, коли весь зал піднявся, щоб оплесками привітати його вступ на посаду. І цей позитив знову таки пов’язаний з увагою аудиторії та ознаками визнання – оплесками та захопленими криками.

В іншому емоційна картина та невербальні сигнали були суто негативними. Зеленський демонстрував гнів та презирство, жести носили чіткий характер, було багато рубаючих жестів та мімічного оскалу.

Лексика була чітка, з сильною артикуляцією. При цьому треба відзначити, що навіть в ситуації регламентованих етикетом емоцій, Зеленський намагався уникати навіть чергових посмішок. У відповідь на переважну більшість оплесків залу він реагував лише терплячим очікуванням.

Безумовно, це було цілком щиро. Безумовно, це відбиток ролі. Ролі людини, яка демонструє гнів та презирство. Ролі, яка передбачає руйнування, а не комунікацію.

Психологія підлітка зумовлює його максималізм та деструкцію. Характер передвиборчої кампанії Зеленського – це психологія підліткового бунту та готовності йти на конфронтацію. І цей громадський посил Зеленський задовольняє краще за всіх.

Читайте: Інавгурація Зеленського: курйози і прикмети

Саме тому поведінка поза Радою та поведінка в ній так чітко розділена за своїми емоційними полюсами. На вулиці з народом ми бачимо одного Зеленського. У Верховній Раді в оточенні депутатів – абсолютно іншого.

Однією з ознак невербальної поведінки, які говорять про небажання пов’язувати себе зі старою владою, як не дивно, є хода та швидкість руху.

Коли нам шкода йти з приміщення, в якому знаходяться люди, з якими нам приємно, які нам потрібні або хоча б перед якими нам незручно за щось – ми знижуємо швидкість та опускаємо плечі.

Якщо ж в приміщенні залишилися ті, хто нам щиро неприємний – ми намагаємося вийти швидко, гордо випнувши груди. Так залишають поле бою, яке вважають своїм та на яке не збираються повертатися.

І в цьому сенсі не тільки невербальні, а й цілком вербальні сигнали дуже чітко це демонструють. Ніхто не вимагатиме від депутатів ухвалення потрібних для тебе законів та саморозпуску, якщо ти прекрасно розумієш, що ці люди самі себе розпускати не збираються.

Вигодоотримання в цьому випадку формується не ухваленими законами, а тими діями, які підуть за їхнім неухваленням.

На завершення трохи про психологію сприйняття лідера.

Невербальна картина, яку демонстрував Зеленський, здатна лише зміцнити його виборців на думці, що вони вибрали сильного та вольового ватажка.

Читайте: Відмінна риторика і цікава інавгурація – реакція іноЗМІ на президента Зеленського

Ця роль знайшла свого хорошого виконавця. Активність, енергійність ходи, жорсткі вертикальні жести, чітка артикуляція, миттєва реакція на звинувачення і, найголовніше, емоційне дистанціювання від всіх, проти кого і голосували виборці Зеленського.

Кожний його рух, жест, вираз обличчя говорить глядачеві: Дивись, я не з ними! Я їх зневажаю! Я не такий, як вони!

Емоційна та невербальна картина, подана сьогодні Зеленським, серйозно посилює його вплив на виборців і в короткій перспективі забезпечить йому сильну емоційну підтримку.

Архетип підлітка-бунтаря продовжує функціонувати та приносити свої дивіденди. Вплив посилюється. І з цим новим форматом спринтерської політики потрібно рахуватися старим елітам.

Автор: Валентин Кім, психолог.