Кохання 8-річної дівчинки і 13-річного хлопчика: навіщо це мамі і як ставитися до соцмереж
Нашій доньці сім років. У вісім років у неї не буде профілю у будь-який із соцмереж. Усі її фотографії, перед тим як публікувати, ми узгоджуємо з чоловіком. Це наші правила.
В інших сім’ях вони можуть бути іншими. Але правила повинні бути. У мене не було всі ці дні ні можливості, ні бажання обговорювати тему інстаграм-скандалу щодо роману 8-річної дівчинки і 13-річного хлопця. У мене ще багато своїх емоцій як материнських, так і професійних.
Я думаю про те, як системно і глобально запобігти цьому на всіх рівнях.
Будь-яка гостра ситуація – завжди більше, ніж ситуація однієї сім’ї, одного видавництва, однієї школи, однієї партії – вона про загальний системний процес.
Дякую всім журналістам і ЗМІ, які заретушували обличчя дівчинки (і хлопчика) у своїх публікаціях. За всім цим “гарячим” багато хто забув про те, що хоч би що робила мама дівчинки, завдання дорослих – бути етичними й оберігати.
Я рідко, дуже рідко залишаю коментарі під чужими постами, але якось залишила під постом матері, яка написала у Facebook: Мій син мені по секрету сказав, що він закохався, і далі докладний опис секрету.
Загалом я не дозволяю собі такого, але цього разу не в особистих повідомленнях, а під постом написала: Адже син поділився по секрету. З довірою. Поділився особистим.
Світ, де у дорослих розмита грань екологічності, внутрішнього і зовнішнього, абсолютно інтимного, індивідуального й суспільного, не може бути зрозумілим і стійким для дітей. Нам слід повернути собі відчуття цих кордонів.
Кожним нашим виходом у контакт, кожним постом, коментарем, публікацією, фотографією ми задовольняємо якусь свою потребу. Це не означає, що не варто публікувати. Але ідеально б усвідомлювати – яку потребу я закриваю. І, звісно, задовольняти свої нереалізовані потреби в увазі, значущості, реалізованості через дітей – зовсім недобре.
У кожному віці є свої провідні теми і є переносність впливу – напруження, увага, страх-агресія, збудження. Те, що нестерпно, стає симптомом. А іноді – бідою.
Є теми, які завжди привертають увагу. Вони “смачні” і викликають позитивний або негативний резонанс. Але наша етика і знання мали б маркувати ці теми і ці дії, враховувати вік і стан дітей, та й дорослих. Виявляти, говорити про це, але не тиражувати їх у нездоровому вигляді. Це щонайменше.
Напевно, має бути захист від дурня. Якщо всередині немає опори і системи етичних координат, важливі зовнішні правила й закони. Я не знаю, чи є віковий ценз під час реєстрації в Instagram та інших соцмережах. Поки ще не мала часу розібратися, чи є закони, які захищають дітей від різного контенту, та закони, що регулюють поведінку дорослих поруч із дітьми.
Ми стимулюємо кожним новим отриманим лайком свою дофаміновую систему. Багато хто зі знайомих робив собі так званий Facebook-детокс, щоб прочистити рецептори і перевірити, наскільки сильною буде ломка без лайків.
Маркетологи, які все ще намагаються зробити з мене людину, наполягають, що потрібно робити не менше двох-трьох сторіз на день, щоб про тебе не забули. Слід щодня публікувати фото, часто робити фотосесії, розбурхувати аудиторію, інакше ти ніхто.
І ось від цього всього мене справді охоплює жах. Мережа оперативного спокою мозку – те, з чим ми залишаємося, коли не робимо сторіз, вимикаємо соцмережі і нічим конкретним не зайняті. Якщо ми не привчені бути з собою, якщо біжимо в сторіз від відчуття порожнечі, тривоги та нав’язливих думок – нашим дітям нема на що спертися, і вони втечуть у свої соцмережі та свої уявні світи.
Ми боїмося залежностей хімічних – алкоголю, наркотиків, боїмося залежності ігрової. Але часто нарцисично намагаємося “розширитися” через дітей, адже підсаджуємо і їх, і себе на лайкову залежність — як на мене відреагували, а що про мене сказали.
Невже ми справді боїмося, що про нас забудуть?
Мені сказав знайомий підліток: Якщо тебе немає в Instagram, тебе немає взагалі. Я засміялася – ось я перед тобою. Я є. І непогано себе почуваю. У житті, у стосунках і в бізнесі.
Підлітки тільки формують внутрішнє, тому вони так залежать від зовнішнього. Я цьому хлопцю показала, як по-різному звучать пости та публікації, коли вони пишуться від порожнечі (щоб привернути увагу) і від повноти (коли справді є що сказати), і що на лайки це теж, можливо, впливає.
Якщо раніше ми з багатьма психологами говорили на всіх майданчиках про зайву інтелектуалізацію дитинства і право дітей на гру, тепер ми думаємо, як захистити їх від сексуалізації.
І тема сексуальності та поваги ще проявлятиметься у різних формах – скандалах, страхах, аж доки не перейде в розряд освоєних, здорових тем.
Для формування внутрішньої мови, сили внутрішньої території, самооцінки, внутрішнього контролю, особливо у сім-вісім років, нам важливо читати з дітьми і обговорювати прочитане, важливо разом дивитися мультфільми, створювати спільні сімейні реліквії.
Також важливо знати, у що вони грають, допомагати їм створювати простір спілкування (з друзями) в реальному житті, важливо давати їм відчуття поваги до їхнього тіла, приватності, поваги до їхніх секретів. Важливо створювати збагачений навколишній світ, з якого проросте їхній смак, потенціал, індивідуальність.
І вчитися не прикриватися словами: я ж усе роблю для дитини.
Автор: Світлана Ройз – дитячий психолог.
виконавчий директор «Українського інституту майбутнього»
політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
