Тут, як і усюди, є діалектика.
З одного боку з терористами переговорів не ведуть. Їх просто знищують. З іншого, саме у цього окремого терориста є ядерна зброя, бізнес-зв’язки по всьому світу і легітимація, мандат від багатомільйонного населення РФ. У Осами бен Ладена, якого ліквідували, і якого нині порівнюють з Путіним, усього цього не було.
Тому переговори, вимушено, але вести доводиться. Питання компромісу на цих переговорах рівнопропорційне нашому спротиву і успіхів ЗСУ на полі бою. На самому початку це були ультиматуми з боку Росії, через кілька тижнів потужних ударів по зубах, це вже рівнозначний діалог, якщо гнатимемо окупантів і далі, вже зможемо, в тій чи іншій мірі, диктувати свої умови.
Росія не має нам вказувати наш геополітичний вектор, куди нам рухатися, куди вступати, а від чого утриматися. Ми зараз боремося якраз за це право. За право самим обирати.
Нині нам кажуть і з українського, і з російського боку, що сторони шукають компроміс по нейтральному статусу. Усе інше поки винесене за дужки. Нейтральний статус України для Росії – це в тому числі і демілітаризація, простіше кажучи, скорочення військ та наступального озброєння. Що ми отримаємо, погодившись на цей компроміс? Правильно, Україну зразка 2014-го року, беззубу, яка не здатна чинити опір, як у 2022-му.
Тому надмета Росії на цих переговорах – це послаблення України. Задля того, щоб ми мали той військовий потенціал, який влаштує Москву, а значить допоможе їй у будь-який момент безболісно для себе нападати на нас і диктувати свої умови.
Зараз точаться розмови по те, що від такого нападу нас могли б врятувати якісь залізобетонні, юридично прописані гарантії безпеки від партнерів, але згадайте Будапештський меморандум! Ніхто обіцяні гарантії виконувати не буде, а страждати знову будемо ми.
Тому межа компромісу для нас має лежати не в площині нашого геополітичного вибору, роззброєння та скорочення військ в обмін на якісь ефемерні гарантії безпеки, а в контексті діалогу про ціну для Росії, яку вона заплатить, якщо не забереться з України.