Щодо українського списку 848, котрий з’явився практично одночасно з вимогою голови Держдуми В’ячеслава Володіна відсудити в України компенсацію за 23 роки перебування Криму в незалежній Україні.
Звісно, процеси не пов’язані – санкції і перелік фізичних та юридичних осіб, котрі під них підпадають, розроблялись задовго до демаршу Володіна. Президент просто вчасно підписав черговий документ.
А от до американських і стимульованих, зокрема, США, європейських санкцій щодо РФ, заява Володіна має прямий стосунок. Росії дедалі тяжче утримувати одночасно певне соціальне забезпечення населення, всю потужну військову машину та цілковито дотаційний Крим.
Санкції добряче підвантажили і продовжують це робити з російською економікою.
З власним населенням вони вже розібрались: за прикладом СССР, основна частина економіки орієнтована на воєнку, цивільні отримують все за залишковим принципом.
Тюленяча ковбаса, акциз на сосиски з додаванням м’яса, нові знижені норми щодо характеристик харчових продуктів загалом (всі ж в курсі, що найбільше мешканців окупованого Криму й Донбасу вразили й продовжують вражати неякісні продукти російського виробництва). Це все складники одного процесу – тотальної мілітаризації російської економіки.
На ситуацію з Кримом це теж вплинуло.
Росії потрібен Крим, але не кримчани. Кремль готовий вкладати більше й більше в ракетну і ядерну зброю в Криму, в створення дедалі щільнішої мережі військових баз там, але не в утримання кримчан.
Військові бази цілком реально забезпечити водою, електрикою, їжею. Два мільйони кримчан забезпечити тим самим, а ще й роботою, медициною, освітою – вже значно менш реально та більш дорого. Та й нерентабельно, бо Кремль не має потреби в благополуччі кримчан.
Відповідно, необхідно знайти винного в тому, що в кримчан немає води, електрики, проблеми з робочими місцями, житлом тощо. Звісно, що Україна – найзручніша кандидатура.
Тому слід очікувати нових і дедалі абсурдніших заяв і звинувачень. Зрештою, це простіше і майже нічого не коштує порівняно з утриманням мешканців Криму.
Автор: Олексій Голобуцький, політтехнолог.