У цій війні не було неминучості. Отже, її можна й потрібно припинити

Вдивляючись у ваші обличчя, а мені довелося спілкуватися чи не з усіма російськими політиками першого рівня, багатьма знаковими представниками творчої спільноти та ієрархами РПЦ, розумію, що вам доводиться говорити далеко не те, що відчуваєте щодо того, що відбувається зараз в Україні.

Тим паче, що багато хто з вас має українське коріння. Сподіваюся, що і у ваших серцях відлунює гострий біль від того, що відбувається в рідному краї. Не лише на Донбасі, а й у Києві, Харкові, Сумах, Чернігові, Одесі, всій Україні. Адже раніше я мав нагоду спостерігати й бачити ваші потеплілі очі, коли ви з ностальгією згадували свою первородну Вітчизну.

Багато хто в Україні, зокрема я, може загинути від снарядів або під руїнами. Але як вам із цим продовжувати жити?! Уявляти охоплених жахом дітей, що швидко подорослішали, серед яких і мої діти та онуки, збожеволілих батьків, які шукають укриття, почувши вибухи та виття сирен. І це у ХХІ столітті.

…

Відносини між нашими народами отруєні надовго. Робімо все можливе й неможливе, щоб не розтоптати їх остаточно й докорінно. Домагаймося припинення цієї війни. Залікуймо рани, що кровоточать. Повернімо мирне життя. Досить сліз, страждань, жертв та руйнувань.

Закликаю до вашого розуму, вашої людяності та совісті – не допустити подальшого обмивання кров’ю українського народу.

У цій війні не було неминучості. Отже, її можна припинити. Зараз саме той момент, коли зволікання подібне до смерті.