Останні події з перестановками у російському керівництві, свідчать про те, що Путін остаточно починає робити ставку на крило силовиків та кремлівських бюрократів. Тобто на людей-виконавців, які без зайвих запитань будуть виконувати те, що накаже очільник Кремля, як цар-батюшка.
Це усунення так званого ліберального крила. Хто б що не говорив, але Дмитро Медведєв ніколи не був апологетом воєнних кампаній. Він, які і інші сучасні російські політики, був великим державним шовіністом та марив відродженням великої Росії.
Проте ніколи не був за ізоляцію Росії від світу, як цього хоче Путін, який заради імперського статусу хоче вести війни та фактично наражаючи свою країну на нещадні санкції.
Як і Медведєв, подібну політичну ідеологію сповідує Владислав Сурков. Попри всі його заяви про імперський статус Росії, про велич, він виступав за збереження каналу переговорів. Це демонстрували його зустрічі з Вікторією Нуланд, Куртом Волкером.
Крім того, він виступав за дискусії та переговори щодо Донбасу. Звичайно за російських умов, але все-таки під політичним тиском, аби Україна йшла на поступки. Його позиція така, що Україну варто схиляти до поступок зсередини за допомогою окремих політиків. Але разом з тим, підкреслюю, без агресії, без посилення воєнного тиску.
Ще однією особливістю Суркова було те, що він іноді міг заперечувати Путіну.
Автор: Олександр Мусієнко, політичний експерт, керівник Центру військово-правових досліджень.