Георгій Тука: Резерви Росії вичерпані. Не знаю, як Москва фінансуватиме Донбас
– Чому росіяни вийшли зі Спільного центру з контролю та координації і як це взагалі впливатиме на життя людей на Донбасі?
– Перше за все, поясню, що таке взагалі Спільний центр з координації і контролю.
Генеральними штабами РФ і України була створена спільна структура, в обов’язки якої входить два напрямки – спостереження за відведенням важкого озброєння з обох сторін та припинення обстрілів і дотримання режиму припинення вогню.
Насправді все виглядало таким чином: під час чергового обстрілу об’єкти інфраструктури (лінії електроживлення, водо-, газопостачання тощо) зазнавали ушкоджень. Для їхнього відновлення потрібно домовлятися про режим тиші, щоб ремонтники виїхали і почали працювати. Цим і займався СЦКК.
Після того, як росіяни демонстративно вийшли з СЦКК, ми фактично втратили можливість домовлятися про режим припинення вогню.
Тепер залишився тільки один механізм для цього – СММ ОБСЄ.
Але я не дуже оптимістично на цей варіант дивлюся. Це вже питання, скажімо, політичне.
Росіяни вийшли із СЦКК невипадково. Вони до цього готувалися ще з серпня.
Представники СЦКК з Росії надіслали офіційний лист до української сторони про те, що у серпні один військовий ЗСУ без знаків відповідності нечемно повівся по відношенню до російського генерала. У листі йшлося, що він нібито не віддав йому честь і штовхнув плечем.
Зараз цей привід використаний росіянами для того, щоб вийти з СЦКК. Вони мотивують це нечемним поводженням української сторони.
– А яка справжня причина виходу росіян із СЦКК?
– Насправді це все вкладається в багаторазові заяви Володимира Путіна про те, повинен бути прямий діалог Києва з Луганськом і Донецьком.
Це фактично означає легалізацію псевдоутворень на території Луганської та Донецької областей. Звісно, ми ніколи на таке не погоджувалися і не маємо наміру.
Ситуація із СЦКК – це чергова спроба шантажу Україна. Росія чудове знає, що будуть здійснені обстріли, через які пошкодиться інфраструктура. А з ким тепер домовлятися про відновлення? “Пускай хохлы теперь помучаются”, – ось така у них логіка приблизно.
– Зараз йде активна дискусія щодо реінтеграції Донбасу. Які ви бачите основні проблеми у 2018-му?
– З моєї точки зору, найважча проблема – це різні філософії щодо реінтеграції.
Я багато спілкувався з нашими хорватськими партнерами. Вони кожного разу пояснюють, чому вони перемогли і вистояли – бо в них в суспільстві була суцільна консолідація. У нас, на жаль, немає.
Читайте: Війна у Хорватії: ліквідація сепаратистів за 84 години і здача героїв
У нас дискусії преінтегровувати чи відрізати ОРДЛО панують і в парламенті, і в уряді.
Не з усіма колегами, на жаль, доводиться знаходити порозуміння щодо реалізації філософії, яке сповідує Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
Зараз на затвердженні Кабміну знаходиться стратегія державної політики щодо вимушених переселенців. Я знаю, що вкотре певні наші колеги роблять зауваження і заперечення. У якому вигляді стратегію приймуть? Я поки не можу сказати.
Але після затвердження вже реалізовуватиметься план дій.
– Які з ключових рішень нам треба реалізувати щодо Донбасу у 2018-му?
– З моєї точки зору, треба розірвати порочне коло, коли пенсіонер, який мешкає на неконтрольованій території, щоб отримувати свою пенсію, йде реєструватися як вимушений переселенець. Для таких людей держава не залишила іншого виходу. Я гадаю, що це зловживання, яке треба припинити.
Я сподіваюся, що в цьому році ми ще встигнемо започаткувати пілотний проект вирішення житлових проблем переселенців.
Фактично, у нас два напрямки на 2018-й – почати вирішувати житлові проблеми (зазначу, що за один рік це не вдасться це вирішити, тому не треба робити ілюзії) і проблеми пенсійного забезпечення.
– 2018-й можна назвати роком, коли Україна нарешті почне комплексно турбуватися про людей, які живуть на тимчасово окупованих територіях?
– Я би не був таким категоричним про те, що Україна до цього взагалі не переймалася.
Певні люди не переймаються – це так. Але це не означає, що вся Україна не переймається.
На жаль, серед тих, хто розробляє і впроваджує державну політику, є ті, які теж не переймаються. Але це реальність. Сподіваюся, нам вдасться довести свою правоту.
– Ви раніше говорили, що у 2017-му Україна почне звільняти Донбас. Гадаю, вас неодноразово питали за цей прогноз. Так все ж таки: чому цього не сталося і чим ви керувалися, коли робили тоді заяву про це?
– Мені про це нагадували неодноразово.
Перше. Коли я робив ці прогнози, то виходив з певної логіки поведінки. Приблизно цими днями ми вже маємо отримати звістку про те, що Резервний фонд Росії вже вичерпаний.
З економічної точки зору, Росія отримала величезний тягар. Я не знаю, за рахунок чого Москва фінансуватиме цей тягар.
Бо за три попередні роки всі резерви у Росії вже вичерпані. Нових надходжень і міжнародних позичок їй не надає.
Росії у 2018-му, з економічної точки зору, буде набагато важче, ніж за всі попередні роки.
Друге. Коли я давав свій прогноз, то, вибачте, я не міг передбачити, що як чорт з табакерки вискочить Семен Семенченко зі своєю блокадою. Хто на таке міг розраховувати тоді?
– У 2018-му реально завершити конфлікт?
– Ні, надто далеко і глибоко все це зайшло.
– А скільки треба часу в найоптимальнішому сценарію?
Дай Боже, щоб років за три вклалися.
Маю на увазі, повністю звільнити Донбас. Але відштовхуюся від певної логіки подій, які є зараз.
Є багато зовнішніх чинників, на які ми не можемо впливати. А раптом у січні знімуть санкції з Росії або Путін захоче терпіти до останнього, а росіяни з цим погодяться?
Але я на думаю, що звільнення відбудеться швидше, ніж за три роки. Бо взагалі є величезна проблема, про яку не прийнято говорити. Вона полягає в демілітаризації.
На сьогодні на Донбасі існує величезна кількість озброєння, яке завезено з Російської Федерації.
Навіть якщо туди заходять миротворці ООН, то що робити з тим озброєнням? Путін погодиться його залишити на користь України? Навряд.
Скільки йому часу знадобиться, щоб забрати до себе? А з якого біса він буде до себе озброєння забирати, що у Кремлі кажуть, що зброя “у шахтарів із шахт”.
Ще навколо цього буде величезна кількість проблем, які зараз “не модно” обговорювати.
Богдан Амінов.
