Анклавізація адаптує Україну до світового законодавства і фінансової системи – Олексій Кулагін
Такий проект анклавізаціі вже розроблений, і незабаром він буде представлений владі та широкій громадськості. Ми поспілкувалися з автором і розробником цієї ідеї Олексієм Кулагіним.
Олексій Кулагін – керуючий власник девелоперської компанії ОМОКС, який побудував в селі Чайки (Київська область) найбільший кондомініум в Європі. Він також створив інженерну інфраструктуру для подальшого розвитку населеного пункту до 300-тисячного міста.
Саме тут Кулагін пропонує заснувати найперший анклав, який, згідно з ідеєю автора проекту, перебуватиме під юрисдикцією США. Надалі ж такі анклави можуть бути розташовані в кожній області України.
– Олексію Володимировичу, розкажіть докладніше, як виникла ідея анклавізаціі і що вона собою являє?
– Україні 28 років. Зайве говорити, що з усіх республік колишнього СРСР у нас були найкращі стартові можливості у розвитку державної самостійності. Виходи до моря, безліч корисних копалин, дуже багато промислових потужностей. Не кажучи вже про те, що наше сільське господарство завжди було на лідируючих світових позиціях.
Але за ці 28 років ми тільки втрачаємо. Ми втратили рівно половину населення. Це свідчить про бездарність керівництва або їхню орієнтацію лише на власну кишеню, про те, що ми вибрали неправильний стандарт управління цією державою. Але, так чи інакше, 28 років – це термін одного покоління, термін звикання. І єдине, що ми виростили в суспільстві – це обурення.
Нам необхідно кардинально змінити ставлення до самих себе. А для цього потрібно мати або приклад перед очима, або партнера, який буде добре до нас ставитися.
Адже що ми маємо зараз? Наша валюта не відображає активів нашої країни. Наприклад, на одного жителя України у нас у 200 разів більше родючих орних земель, ніж на одного жителя у США. Чому тоді у нас $1 коштує 30 грн? Це штучна конвертація валюти до наших активів. Вона не відображає абсолютно нічого, крім бажання знецінити нашу країну зовнішніми фінансовими гравцями.
Тому у мене виникла ідея наблизити віддалене. Це ідея створення анклавів інших країн у нашій країні. Адже всі країни роз’єднані і лише іноді об’єднуються на якихось окремих майданчиках для проведення форумів чи якихось інших заходів.
– З чого ви плануєте почати? Де пропонуєте заснувати перший анклав?
– Ось, припустимо, тут, в селі Чайки, вільні 500 га, забезпечені усією інженерною інфраструктурою. Це фактично населений пункт, який має окремі кордони і свій статут, але чомусь перебуває в управлінні іншого села, а не в самостійному управлінні.
Він має багато вільних земель, забезпечених усією інженерною інфраструктурою для подальшого розвитку цього населеного пункту та прилеглих територій в 300-тисячне місто.
Це єдиний в Україні майданчик з настільки оснащеними об’єктами інфраструктури.
Я запропонував саме тут зробити анклав. Анклав, який буде під юрисдикцією, припустимо, як позиціонує наш уряд, нашого основного партнера – Сполучених Штатів Америки.
– Що це нам дає?
– Уявіть місто, де діють закони США. Зі своїми кордонами. Це сприятиме інтеграції – як законодавчій, так і фінансовій – України та США. Нам не потрібно буде входити до жодного військового блоку. Ми можемо залишатися мирною позаблоковою державою, але анклав з юрисдикцією США вже зобов’язує інші держави ставитися до прав цього анклаву з великою повагою. Такі ж анклави інших провідних держав можна створити у кожній області.
У Чайках є аеродром. Літак, що злітає з цієї території, не оглядається в США, не проходить всіх митних процедур, бо це вважається внутрішнім рейсом.
Вкладаючи в будівництво цього анклаву-міста з його інфраструктурою гроші, США будуть вкладати не в Україну, а в себе. І, маючи на цій території свою юрисдикцію, природно, вони вже будуть по-іншому ставитися до розвитку зовнішніх територій, до розвитку території України, до спільних проектів розвитку на території України.
І, звісно, Україна буде змушена адаптувати своє законодавство під законодавство США, бо ми вже станемо безпосередніми сусідами.
Тобто, в результаті цього я б сподівався на те, щоб всі законодавчі процеси стали менш прив’язані до інтересів олігархічних або інших груп, які тимчасово захопили владу у цій країні. Вони б працювали на розвиток народу, середнього класу. Саме для цього я запропонував проект анклавізаціі України.
Читайте: Головний захист від рейдерів – гласність і об’єднання – власник ТОВ Омокс Олексій Кулагін
Перебуваючи всередині України, ці анклави будуть багато в чому залежати від процесів, що відбуваються у нашій країні.
Адаптація один до одного дозволить нам вийти на якісь спільні принципи розвитку територій. І це буде вже дійсно на основі світового досвіду.
Наприклад, те, що діється у нас у фінансово-банківській сфері, – це типове українське ноу-хау. У нас банки пригнічують, а гроші перетворили на товар. Чим дефіцитніший товар, тим вище його ціна. Але гроші – це всього лише каталізатор активності народу. Чим більше можливостей, що надаються грошима, тим більше енергії виділяє народ на те, щоб створити актив, термін користування якого буде перевищувати одне окремо взяте життя.
Тобто, народ навчиться думати далеко за межами власного життя, отримає можливість довгострокового планування свого життя, що зробить його життя передбачуваним і гідним. І все це залежить всього-на-всього від валюти.
– Чому ви пропонуєте зробити першим саме анклав США?
– США з великою повагою ставляться до себе. Під час кризи 2008 року президент США виступав перед Конгресом.
– Якщо ви не наповните Америку під час кризи дешевими грошима, я їх надрукую і буду літати військовими вертольотами, розкидати їх по всій Америці! – наголосив президент.
Йому сказали, що тоді буде інфляція, а він зазначив, що інфляція – це ніщо в порівнянні зі згортанням виробництв, безробіттям і наступними за ними голодними бунтами, які просто зруйнують Америку.
З 2008 року по лютий 2017-го у США ставка за позиками складала 0% річних, потім піднялася всього до 0,25%. У нас же під час кризи ставка за позиками з 12% зросла до 25-30%.
Такі ставки пригнічують розвиток і сприяють деградації населення країни, перетворюючи уряд країни, який сидить на позиках, на маріонеток у чужих руках. А населення – на видатковий матеріал, який використовується для світових конфліктів. Я не хочу такої долі для України.
Якщо спробуємо переконати якусь зовнішню державу в тому, щоб вона щось зробила для України – ми отримаємо відповідь просту: Ви самі для себе нічого не можете зробити, навіщо ви до нас звертаєтесь? Станьте нами, і ми будемо думати про вас.
Але думати, як я розумію, вони будуть, як про сировинний придаток. А про населення – як про дешеву робочу силу. Це нам не підходить.
Нам потрібно змінювати ставлення до самих себе.
Оскільки у нас населення вже виховане в традиціях шахраїв і злодіїв, які, в основному, розкрадають бюджет, то анклав США на нашій території змусить просто адаптувати законодавство обох держав до одного формату. До єдиного оподаткування, бо ми будемо залежати один від одного, якщо хочемо жити в мирі та злагоді.
– Наскільки складно реалізувати такий проект?
– Проект анклавів досить легкий до виконання. Він відразу ж дасть великий стрибок для нашої економіки, тому що робоча сила буде наша. Ми заробимо гроші на будівництві об’єктів анклавів, так само, як і об’єктів буферної зони. І розвиток промисловості та інфраструктури навколо цих анклавів також буде здійснюватися руками наших робітників, наших громадян. Це дасть українцям доходи і пожвавить внутрішній ринок.
Читайте: Кулагін: Силовики перешкоджають розвитку будівельного ринку в Україні
Крім того, в цій ідеї ще прописано, що, раз ми єдині, то потрібно зробити і єдину освітню мережу в буферних зонах між анклавами і Україною. Проект цих буферних зон я назвав Інтелектуальна платформа України. Тут будуть зосереджені всі адміністративні будівлі, щоб погоджувати всі рухи з керівництва територіями в цій країні або в її регіонах, між анклавами.
Якщо різні країни створять такий анклав у кожній області України і витрачатимуть гроші на розвиток себе і своїх об’єктів в цьому анклаві, це буде сприяти ще й адаптації законодавчого поля не тільки між Україною і цими країнами, але і в цілому між країнами, що перебувають на території України у вигляді таких анклавів.
Це перетворить Україну на адаптивний майданчик для рівномірного і планового розвитку всього людства.
За рахунок освітніх і наукових центрів у буферних зонах буде значно покращено і кадровий ринок. Там вчитимуться і громадяни України, і громадяни анклавів, які там розташовані.
Там ніхто не буде жити, там будуть вчитися. Жити будуть громадяни, наприклад, США – в анклаві. І все, що знаходиться в цьому анклаві, належить іншій країні.
– Які країни, в вашому розумінні, повинні увійти в Україну у вигляді анклавів?
– Країни, які вже розвинули все, що могли розвинути на своїй території, і готові були б вкластися ще в якісь об’єкти розвитку, але у них немає прав на ці об’єкти.
Уявимо, що вони просто побудували заводи в якійсь країні, а через деякий час сталася революція або ще щось. Цей завод націоналізували, перехопили управління, і таким чином держава втратила б не активи у вигляді паперових грошей, а більше: надію на спільний розвиток. Не фіктивну надію – за допомогою сили або фінансових інтервенцій, а справжню – за допомогою співучасті в розвитку.
Це дорогого коштує. А анклав – це їхня територія, їхня юрисдикція. Тому нічого подібного статися не може.
Якщо вони будуть поруч, зі своєю юрисдикцією за міждержавним договором і приватним договором (між інвесторами) розвивати якісь бізнеси, потужності, то це буде закономірно. І це буде оберігатися народом і урядом обох країн.
Якщо так зробити, Україна стане світовим адаптивним майданчиком, де узгоджуватимуться абсолютно всі протиріччя в рамках тих понять, яких нас вчить не окремо взятий закон або окремо взяті інтереси, а заповіді Божі. Як це не пафосно звучить. Я в це вірю.
Ми вже показали нездатність створити умови самим собі в Україні і йти індивідуальним шляхом. Може, через відсутність досвіду, може, через перенасичення амбіціями або через те, що у нас був величезний споживчий голод.
І, в основному, цей споживчий голод був не в товарах першої необхідності або промислових, а саме голод володіння чим-небудь. Тому що соціалізм в якійсь мірі зрівнював здатних і нездатних, він тільки висував на перше місце працездатних людей. І задовольняючи цей голод амбіцій, ми трохи перекосили принципи розвитку держави.
Зараз ми повністю загальмували свій розвиток. Ми знищили єдиний інструмент забезпечення рівності прав людей. Що дають нам рівні права? Можливості рівного розвитку. А що дає нам рівний розвиток у матеріальному світі? Тільки лише однаковий доступ до грошей.
Анклавізація України створить майданчик не революційної зміни світової банківської системи, а адаптації всіх фінансових інтересів з єдиною метою – розвитку людства. І хто саме займе тут лідируючу роль, залежить від того, хто зможе більшою мірою адаптувати свої інтереси під інтереси інших.
– Які ще переваги отримає Україна в результаті анклавізаціі?
– Безліч. Наприклад, можливості транзитних перевезень до цих анклавів через інші країни. Це дасть розвиток інфраструктурних мереж. І головне, що вимоги будуть інші до якості цих доріг. Це унікальна програма, вона дасть дуже багато переваг, якщо буде запущена. Крім того, ця програма ексклюзивна, вона буде корисна не тільки для України, але і для всього світу.
– Вивчали світовий досвід в цьому контексті?
– Звичайно! Наразі у світі є 93 анклави, вони працюють.
Один з найяскравіших і, на мій погляд, найсмішних прикладів – це анклав Іспанії в Марокко. Якщо марокканець потрапляє в це місто – у нього вже громадянство Іспанії.
Так у них адаптовані закони. І силові структури анклаву утримують периметр для того, щоб все населення Марокко не стало іспанцями. Це, звичайно, жарт, але з точки зору торгівлі для Марокко цей анклав має дуже велике значення.
Через нього приходять технології, адаптація до європейського способу споживання. А у нас, в разі реалізації проекту, все це буде відбуватися ще масштабніше і стрімкіше.
Олексій Кулагін вже презентував проект американським дипломатам і наступний крок його команди – зустріч в Адміністрації президента.
До речі, раніше в інтерв’ю для Фактів ICTV Олексій Кулагін розповів про свою сімейну компанію ОМОКС.
