Смерть прилітає без звуку: історія маріупольця, який покинув окуповане місто
Вже у перші дні березня, коли Маріуполь опинився в облозі російських загарбників, місто та його мешканці буквально повернулися у кам’яну добу. Зв’язку та інтернету не було, люди готували їжу на мангалах під під’їздами, у будинках не було світла, газу та води.
Страшними спогадами поділився один із маріупольців, який, переживши жахіття російської окупації та військових злочинів, зміг 16 березня евакуюватися з Маріуполя.
За словами чоловіка, який побажав залишитися анонімним, серйозність ситуації місцеві мешканці зрозуміли не відразу. У перші дні повномасштабного вторгнення РФ паніки на вулицях Маріуполя практично не було, місто жило своїм життям.
Однак із кожним наступним днем березня ситуація погіршувалася. Нічні масовані бомбардування мирних кварталів стали постійними, а лінія фронту була на сусідній вулиці.
– Снаряди все ближче, почалися гучні близькі прильоти. З усіх калібрів. 4 березня прилетіли перші міни до нашого двору. Ми спали. Було за десять шоста ранку. Я спав на підлозі, кохана на ліжку, хвилею її скинуло на підлогу. Я побачив у вікно, як міна потрапила в дах сусіднього будинку, полум’я, тріск бетону… Я закричав щось на кшталт: рятуйся!!! у ванну!!! на підлогу!!! І потяг її за ногу. Секунди.
Вперше було дуже страшно. Навіть не за себе, за кохану людину. Уламок розбив одне скло в кімнаті. Ми тоді думали, що два рази міна в одну вирву не влучає. Виявляється, потрапляє. А після міни ще снаряди та гради. За кілька днів стали чути літаки. Це найстрашніше…
Одного дня ми бігали в сусідній квартал – бачили залишки точки У. Здоровенний такий ракетний двигун без бойової частини. Усі машини у дворі згоріли до кінця другого тижня.
Твоя смерть прилітає без звуку. Зовсім. Навіть не відчуєш, що тебе вже нема. Готували їжу на мангалах. Так робили усі.
Чоловіка врятували його батьки, які на свій страх і ризик просто приїхали за сином до Маріуполя із сусіднього міста.
Тоді, на шістнадцятий день блокади Маріуполя, за словами чоловіка, вже нікого з містян не лякали звуки прильотів: діти не плакали і продовжували гратися, поки щось вибухало у сусідньому кварталі.
Свою відверту розповідь про події у рідному місті чоловік завершив страшними словами: Якщо є пекло на землі, то воно в Маріуполі.
– 16 березня нас врятували батьки. Просто приїхали та вивезли під обстрілом. Це було абсолютно неможливо та смертельно небезпечно. Вони приїхали і витягли нас усіх за комір з підвалу. Ми вже не розуміли і не могли прийняти рішення…
Їхали мовчки. Міста немає. Руїни, вирви, останки машин та техніки. Два трупи під покривалом на узбіччі дороги. Цивільні. Скрізь стирчать міни та труби від градів та ураганів. Вирви на зріст людини від авіабомб. Будинки зруйновані, згоріли, розбиті снарядами. Якщо є пекло на землі, то воно в Маріуполі.
