У віці 84-х років 4 січня помер колишній спікер Верховної Ради України Олександр Ткаченко.
Протягом останніх десяти років Ткаченко через хворобу мав обмежену можливість до руху, тому пересувався за допомогою візка.
Про смерть колишнього глави парламенту виданню Українські новини повідомила донька Олександра Ткаченка Алла. За її інформацією, прощання відбудеться 6 січня.
Ткаченко прийшов на одну із керівних посад у незалежній Україні, як це і було притаманно для тих часів, з радянською спадщиною у світогляді, поведінці та підходах до управління.
За час свого головування Ткаченко спирався переважно на комуністичну та соціалістичну більшість. Втім, вже у 2000 році Олександр Ткаченко був усунутий із посади спікера Ради через так звану оксамитову революцію, коли в результаті перерозподілу партійних сил у парламенті була відсторонена більшість лівих політсил від контролю у Верховній Раді.
Біографія Олександра Ткаченка
Майбутній голова ВРУ Ткаченко народився у 1939 році в місті Шпола, що на Черкащині.
У другій половині 80-х років та на початку 90-х обіймав міністерські посади в уряді УРСР, а також був заступником голови уряду.
В період з 1994 по 2012 рік Ткаченко був депутатом Верховної Ради від Селянської партії (1994-1998 – перший заступник голови Ради, в 1998-2000 – голова Ради), а у 2002-2012 році – від Комуністичної партії. Крім того, Ткаченко двічі висувався кандидатом у президенти України.
Шлях до посади спікера голови ВРУ у Ткаченка був тривалий: його вдалось обрати з 18-го разу. У той час парламент протягом трьох місяців не міг визначитися зі спікером та проголосував за Ткаченка.
Після інсульту Олександр Ткаченко жив за містом, під постійним доглядом рідних та лікарів. Останні 10 років життя важко хворів і пересувався на інвалідному візку.
Оксамитова революція
Під кінець тисячоліття, 1999 році, коли в Україні проходили вибори президента, перемогу здобув Леонід Кучма. Саме тоді змінилось розподілення політсил, що і сколихнуло тодішню більшість у Раді. Після цього актуалізувалось питання про іншого спікера Верховної Ради. Втім, ліві політичні сили (Компартія, блок Соцпартія-Селянська партія, Прогресивна соцпартія) намагалися цього уникнути.
Результатом стало засідання депутатів в будівлі Українського дому, яке очолював проросійський політик Віктор Медведчук. Під час зустрічі нардепів голоси підраховувались за принципом піднятої руки. Як наслідок, більшість, а саме 237 парламентарів, віддали голоси за заміну Олександра Ткаченка на посаді та обрання нового спікера Ради – Івана Плюща.
З боку лівих політсил були протести. Зокрема, голодування з боку фракції ПСПУ. Втім, новосформована більшість утримала керівництво у парламенті та відновила засідання у будівлі ВРУ.
Цей крок став фінальним акордом для домінації лівих політсил в українському парламенті, оскільки після цього вони вже так і не змогли сформувати більшість.
Фото: УНІАН
Спроби стати президентом
Ще під час очільництва посади спікера у ВРУ в 1999, Ткаченко спробував позмагатись за роль глави держави на президентських виборах.
Шансів у Ткаченка було мало, але тодішній спікер запав у пам’ять своєю дотичністю до “канівської четвірки”, яка передбачала співпрацю чотирьох кандидатів з опозиційних фракцій, які хотіли очолити державу. Відповідно, вони протистояли чинному президенту – Леоніду Кучмі.
Крім Ткаченка, до так званої четвірки входили Євген Марчук, Олександр Мороз та Володимир Олійник. Опозиційні політики намагались домовитися про єдиного кандидата, але в них це не вийшло.
Згодом Ткаченко скасував свою участь на користь Петра Симоненка.
Своєю чергою Мороз вирішив йти на вибори президента України самостійно.
Колишній очільник уряду України Марчук також спробував балотуватись, оскільки його підтримав Володимир Олійник, який теж зняв свою кандидатуру з виборчих перегонів.
Як наслідок, ніхто з “четвірки” так і не пройшов у другий тур президентських виборів, коли ж проти Кучми у другий тур боротьби за президентство вступив Петро Симоненко. Як відомо з історії, переможцем тоді став саме Леонід Кучма, вже вдруге.
