Боєць, доброволець та санітар. Історія тих, хто пережив Іловайську трагедію

Факти згадують Іловайську трагедію, з часу якої цими днями виповниться вже 6 років. Герої Тетяни Наконечної пережите пекло дуже хочуть забути. Їм важко згадувати ті дні, але й забути про сотні загиблих не маємо права.

З кожним роком дедалі складніше знайти очевидців Іловайських подій, які готові на камеру говорити про пережите. Найчастіше можна почути від бійців два пояснення: за шість років я сказав, усе що міг або я хочу забути це назавжди.

Троє чоловіків навряд чи бодай раз перетнулися б у мирному житті.

Їх познайомив Іловайськ. Роман Зіненко боєць батальйону Дніпро-1. Павло Нетьосов доброволець місії Евакуація двісті. Сергій Міщенко санітар і одночасно стрілець штурмової роти батальйону Донбас.

Ми не просили воїнів переповідати хронологію тих моторошних днів кінця серпня 2014 року. Про це вже доволі багато сказано. Нам цікаво, чи завершився їхній персональний Іловайськ і яких зусиль їм варта зовнішня рівновага.

Павло Нетьосов вже давно не блукає соняшниковими полями у пошуках тіл загиблих героїв. Але часто повертається туди уві сні.

Після евакуації полеглих воїнів, Павло допомагав рідним ідентифікувати їхні тіла, а зараз докладає неабияких зусиль, щоб не лишилося жодного невпізнаного бійця.

Для Сергія найкраща терапія – викладати спогади на папері. Мріє про власну книжку. Роман вже написав дві: Іловайський щоденник та Війна, якої не було.

Цю трагедію називають однією з найстрашніших за час російсько-української війни. Тоді наші військові намагалися взяти під свій контроль 15-тисячне місто Іловайськ. Та в Україну відкрито вдерлася російська регулярна армія.

За різними даними, одному нашому бійцю протистояло 18 кремлівських солдат. Вони взяли наших захисників у кільце, обіцяли зелений коридор, та слова Путін не дотримався – наших хлопців російські військові розстрілювали в притул.