До кульмінації ще далеко: у Вашингтоні у Зеленського і європейських лідерів непросте завдання
Зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці викликала величезний ажіотаж. Інформаційно обсмоктували майже кожну деталь цього дійства. Політичне шоу відбулося.
Бурхлива інформаційна і політична хвиля від цієї зустрічі і досі не вщухає, а конкретних офіційних результатів практично не має, як я і прогнозував.
Переговори на Алясці не стали повною перемогою Путіна
Іміджево і частково політично від цієї зустрічі виграв Путін, завдяки заграванню та жестам пошани з боку Трампа. Але, на мій погляд, ці переговори не стали повною політичною перемогою російського диктатора.
Завдяки Трампу він виконав і навіть перевиконав свої завдання-мінімум – продемонстрував подолання дипломатичної ізоляції з боку США та відновлення добрих стосунків з Трампом, значною мірою завдяки маніпулятивному впливу на нього.
Проте немає конкретних і офіційних домовленостей зі США – ні в питаннях завершення російсько-української війни, ні в питаннях відновлення економічного співробітництва США і РФ.
Судячи по інформації з саміту, питання скасування антиросійських санкцій навіть не почали обговорювати.
Міністр фінансів РФ Сілуанов і путінський економічний радник Дмітрієв даремно злітали до Аляски. Навіть про відновлення прямого авіасполучення, чи про спільні проєкти в кіно та хокеї не домовились.
Однак для Путіна цей саміт став очевидним успіхом, а от для президента США це був провал – іміджевий, переговорний, і політичний. Серед потенційних негативних наслідків – сприйняття Трампа як слабака, на якого можна і треба тиснути, та яким можна успішно маніпулювати.
Тактична помилка Трампа
Іміджевий провал Дональда Трампа, і його величезна тактична помилка, були в тому, як президент США приймав Путіна. Весь цей урочистий антураж, жести пошани Путіну виглядали огидно.
Це був сором і ганьба. Безумовно це, у першу чергу, українське сприйняття. Думаю, що ставлення до Трампа в Україні після зустрічі на Алясці тільки погіршилось. Але в Європі і багато хто в США це також сприйняли критично.
Однак проблема була не тільки в тому, як це виглядало. З високою вірогідністю, Путін це відчував як сприйняття його сили (поважають, значить бояться), і як те, що Трамп дуже хоче домовитись з ним, а значить можна диктувати свої вимоги.
Значною мірою непоступливість російського диктатора була обумовлена і воєнною ситуацією в Україні. Путін вважає, що він виграє війну, навіщо йому йти на поступки і домовлятися про припинення вогню.
Цілком ймовірно, що в ході цих переговорів Путін знов почав сприймати Трампа як політичного аматора, яким можна маніпулювати. Схоже, що переговорна ініціатива була на боці президента РФ.
Але для Трампа не можна було повністю погодитись на російські умови припинення війни. Це виглядало б як явна поразка і порушення обіцянок, які він надав президенту Зеленському і європейським лідерам напередодні зустрічі на Алясці.
Провал саміту на Алясці
Формальною ознакою провалу саміту на Алясці для США стало раптове скорочення його переговорної програми, відмова від спільного робочого обіду і переговорів у розширеному складі.
Схоже, це було ініційовано американською стороною. Можливо, Трамп просто втомився. Йому достатньо важко витримувати складні багатогодинні переговори.
Але, як пише The Wall Street Journal, Трамп був явно незадоволений і роздратований після зустрічі з Путіним, що відчувалось і в його подальшому спілкуванні з президентом Зеленським і європейськими лідерами.
Проте публічно президент США це не демонстрував – він завжди має виглядати переможцем. Звідси і заяви Трампа та Віткоффа про успішні переговори на Алясці.
Оскільки офіційних і конкретних домовленостей на Алясці не було, а очікувань і підозр щодо ймовірних “договорняків” було багато, почалася велика і мутна хвиля витоків, інсайдів, припущень, і просто примітивної конспірології.
Мовляв, про щось все ж таки домовились, але спеціально про це не повідомляють. Майже всі ці витоки скоріше відображають питання, які дійсно обговорювались в Анкоріджі, але часто їх безпідставно видають за домовленості.
Мабуть, найбільш точно це визначив Марко Рубіо: Ми досягли прогресу в тому сенсі, що визначили потенційні теми (сфери) для угоди.
У мене ефект “дежавю”, нібито я знову дивлюсь інформаційно-політичний серіал Зіпсований телефон, в головній ролі знов Стів Віткофф. Після свого візиту до Москви 6 серпня він наробив плутанини щодо теми обміну територіями, і ця плутанина знов продовжується.
Зараз він власне сприйняття і тлумачення обіцянок Путіна про “гарантії безпеки” і вирішення територіальних питань видає майже за домовленості.
Показово, що в оцінках і висловленнях Стіва Віткоффа і Марко Рубіо щодо обговорень на саміті в Анкоріджі, які вони зробили 17 серпня, є суттєві розбіжності. Рубіо значно більш обережний, а Віткофф знов широко і в позитивному сенсі тлумачить думку Путіна.
Тому не варто дивуватись, що плутанина щодо підсумків дискусії з президентом РФ на Алясці виникла і в голові Трампа.
США не погодилися на неприйнятні для України поступки
На Алясці не було узгоджено спільний американо-російський мирний план. І американці не погодились на якісь неприйнятні для нас поступки. І це добре.
Але недобре те, що Трамп знов хитнувся у бік Путіна в розумінні подальших шляхів переговорного процесу про завершення російсько-української війни. Він підтримав путінську ідею, що замість припинення вогню треба укладати всеосяжну мирну угоду.
Нібито це буде швидше і надійніше, ніж перемир’я на фронті. Насправді це не так, але Путіну вдалося переконати Трампа і Віткоффа, що його пропозиції є компромісними і заслуговують розгляду.
Ще більша проблема полягає в тому, що, на думку Трампа, заради швидкого миру Україна має піти на односторонні поступки. Якісь поступки і “гарантії” пообіцяв і Путін, але від України вимагають набагато більших і принципових поступок.
Переговори Трампа, Зеленського і лідерів ЄС
Переговори у Вашингтоні з Зеленським, які Трамп призначив на 18 серпня, напевно, будуть спрямовані на те, щоб переконати президента України погодитись на поступки.
Для того, щоб нейтралізувати цю проблему, а також знизити ризик нового конфлікту Зеленського з Трампом, разом з нашим президентом на переговори до Вашингтону їде ціла група європейських лідерів, що є безпрецедентною подією в стосунках європейських країн з США.
Це не просто група підтримки Зеленського. Вони прямують до столиці США щоб переконувати Трампа в необхідності більш збалансованої позиції, в тому, що не можна укладати мир на умовах Путіна.
Це явно не сподобалось Трампу, тому він наполіг на тому, що спочатку мають бути його особисті переговори із Зеленським, а потім вже зустріч з європейськими лідерами.
Так чи інакше, Трампу не вдасться ігнорувати позицію європейців. А для президента України вплив європейців на президента США є вагомим посиленням його переговорних позицій.
Перед Зеленським і європейськими лідерами буде дуже непросте завдання – переконати Трампа повернутися до позиції про першочергове припинення вогню, зняти з президента США чари путінського дурману, і водночас не посваритися з Трампом, не відштовхнути його ще більше в бік російського диктатора.
Те, що почалося на Алясці (а, точніше, ще 6 серпня в Москві) і продовжиться 18 серпня у Вашингтоні – це гостра тактична боротьба за позицію Трампа в переговорах про завершення російсько-української війни.
Вже очевидно, що на Трампа можна і треба впливати, і позиція президента США щодо шляхів завершення війни в Україні вже неодноразово змінювалась.
Навряд чи вдасться переконати американського президента вже зараз. А може і взагалі не вдасться. Однак Україна разом з європейськими лідерами буде відстоювати спільні позиції щодо умов завершення війни.
Переговори у Вашингтоні лише проміжний етап напруженої політичної боротьби за Трампа і навколо Трампа. І поки що це далеко не кульмінація переговорного процесу.
