Донбас після війни: чи можлива вільна економічна зона в нових умовах
Українсько-американська дискусія навколо ідеї створення на Донбасі вільної економічної зони активізувалась.
Її ініціював Дональд Трамп, а президент Володимир Зеленський підтримав такий можливий варіант майбутнього формату регіону.
Реалізація проекту ВЕЗ
Реалізація проекту ВЕЗ потребує урахування реальності Донецької й Луганської областей, які понад 10 років живуть в значно гірших умовах, ніж до окупації. Зокрема, вугледобувна галузь фактично занепала.
Вільні економічні зони створювалися у різних- країнах – від сусідньої Польщі до КНР — як державний експеримент, щоб стимулювати залучення іноземних інвестицій, технологій і посилення експорту. Китайський формат вільної економічної зони при Ден Сяопіні вважається вдалим. Ключем до успіху був жорсткий контроль з боку центральної влади та стримування регіональних еліт у доступі до пільг і фінансових потоків.
– Український досвід не став кейсом для підручників з економіки. У другій половині 1990-х — на початку 2000-х років вільні економічні зони (Сиваш, Порто-Франко, Донецьк, Закарпаття) переродились на внутрішні митно-податкові офшори.
Київ закрив очі на зловживання спеціальним економічним режимом на локальному рівні для збагачення регіональних кланів. І держава згодом відмовилася від цього механізму. На Донбасі ситуація була ще більш суперечлива.
Репутація “всесоюзної кочегарки” сформувала специфічну бізнес-культуру й соціальну проблему. Селища й міста росли навколо шахт, конгломерати виникали без альтернативної економіки. Шахтарська соціальна культура та економічна монополія стали не тільки частиною регіональної ментальності, а й бізнес-фундаментом. Хоча більшість шахт були технологічно й застарілі ще на момент здобуття незалежності Україною.
Що закрити шахти доведеться, розуміли ще в УРСР. Та жоден уряд не наблизився до вирішення проблеми через високі соціальні й політичні ризики.
Несподівано проблему знесла війна. Разом із втратою цінного кадрового потенціалу, ланцюгів постачань і можливості в подальшому реанімувати галузь.
– Із 95 шахт в Донецькій та Луганській областях, які забезпечували вугіллям Україну 2014 року, зараз працює близько 15. Мільярди тонн вугілля на Донбасі недоступні через зруйновані шахти й не потрібні через заміщення потужностями зеленої енергетики.
Тому реалізація вільної економічної зони на Донбасі залежить від стратегічних відповідей на три головні питання: що в регіоні розвивати, де брати робочу силу і яким буде управління?
Дані Держстату України та незалежних експертів вказують, що після 2014 року населення окупованих територій Донбасу значно зменшилося: з майже 4 млн людей до 3,5 млн станом на 2017–2020 роки. Зараз через війну та міграцію чисельність населення ще скоротилась.
Індустріальний та демографічний ландшафт Донбасу настільки змінився, що Україні доведеться шукати для регіону нову нестандартну формулу існування.
Повернення до шахтарської моделі економічно не виправдано, людей бракує, а без зовнішнього контролю залишається високий ризик перетворення вільної зони на сіру.
Тому розмови про вільну економічну зону на Донбасі сьогодні є більше політичними. Передусім це геополітичний план стримування намагань Росії встановити прямий контроль над українським регіоном.
