Миттєвості Лондона: забіг визначними місцями

Затишок і простір. Хто б міг подумати, що так можна описати британську столицю. Широка набережна вздовж Темзи, видніється Tower Bridge. Навпроти, ніби акуратно вималювані обриси Лондона. Вдихаю повітря. Щось незрозуміло-приємне. Чого б це?! Так, швиденько, не гаяти часу! В нас лиш кілька хвилин. Автобус чекає. Фото – усміхаюся. Адже тааак добре.

Ооо, і тут. Хмарочооос – Уламок – височіє на тому березі. Застрибую на лавку. Намагаюся ніби тримати будівлю за вершечок. Наш оператор – Максиміліан – ловить момент : “Так не рухайся, скадрував. Є!”.

Хоч би ковточок кави. Макс ніби читає думки. Отут є хороша кафешка Прета…та-та-та, ніяк не могла запам’ятати назву, хоча це мережа і їх по Лондону десятки.

Сідаємо за столиком на вулиці. Дивне відчуття. Хочеться вдихнути побільше повітря. То чим же так п’янить це місто? Легкий аромат кави. Ні-ні. Морський бриз. Точно, це ж подих океану, та ще щось. Солонуватий присмак і ніби трохи азійських спецій. Така суміш витає в повітрі. Від цього хотілося танцювати і співати!

Їдемо вулицями. І переді мною ніби оживає шкільний підручник з англійської мови. Saint Paul’s Cathedral. Сірий і величавий. Оточений офісними будівлями, жодних парканів чи мурів.

Далі маємо побачити Біг Бен. Та візитівка Лондона уся закрита риштуваннями. Ремонт! Ми не засмучуємося, вибігаємо з екскурсійного автобуса і біжимо за власною програмою. Отут сходами, Макс вправно вибирає маршрут і паралельно не забуває розказувати цікавинки: “От задній двір Даунінг стріт. Тепер через парк. Так Saint James Park”. Овва! Качки, лебеді! “Ти з ними обережніше, попереджає,- вони належать королеві. За вбивство – в’язниця.”

Ще трохи і свіжо-зелена картинка лишається позаду. З-за дерев поволі з’являється ошатна площа. Букінгемський палац. Макс зауважує: “Бачиш прапор – це означає, що королева вдома”.

Постукаємо – може запросить на чай. Гвардійці на варті її Величності. Незворушні. Нам вже час. Треба встигнути на вечерю. Вибігаємо на Пікаділлі. Там мені хотілося загубитися у юрбі, відчути темпоритм Лондона.

Та нема й секунди. Бігти, треба бігти. Фото на світлофорі, поки нам червоний. Якраз вдало під’їжджає червоний дабл-деккер. Клац-клац. Ой, а ось і знаменита червона будка. Як вдало, що трапилася дорогою! То що, комусь зателефонувати? Аллооо. Я вже в Лондоні.

Так, не затримуємося. Вечеря і в готель. Невеличка охайна будівля з дерев’яними вікнами. До речі, так повсюди, у старих будівлях ніяких металопластикових вікон. Вид з номера на вокзал Kings Cross. Ваууу.

Один із найбільших транспортних вузлів Британії. Та більше відомий своєю таємничою схованкою. Саме тут ніби існує платформа 9 3/4, з якої вирушали у чарівний світ герої книги про Гаррі Поттера.

Йдемо прогулятися. Бачимо чергу. Звичайно ж заради фото біля валізи, яка наполовину в’їхала у стіну. Після 10-ї вечора конструкція зникає і на стіні вокзалу лише табличка.

Розслабляюче-туманні ночі Лондона. Жителі спілкуються і попивають пиво на літніх майданчиках пабів. Безпритульні вмощуються біля стін храмів на відпочинок.

Червоні дабл-деккери невтомно розвозять пасажирів. А онде видніється Лондонська телевежа. Маленькі будиночки з уквітчаними вікнами, а поряд стильні новобудови. Так ніби зійшлися і застигли різні епохи, і ніхто не наважується порушити їх спокій. Лондон хотілося обійняти. От би ще сюди приїхати!

Миттєвості емоцій ловив і таки впіймав Максиміліан Ільченко. Щиро дякую (На фото – він зі знаряддям праці китайського фотографа).

А завтра було авіашоу Фарнборо. Величезні залізні птахи, розмови зі студентами про майбутнє української авіагалузі, унікальний стенд-ап на фоні польоту винищувачів, напружена  робота над сюжетом і приємна прогулянка околицями Лондона. Та це – зовсім інша історія!

Автор: Анна Боль, журналіст Фактів ICTV