Відпочинок у Мілані: чому це місто заворожує

Мілан зустрів сіро-теплими хмарами. Та, мабуть, це від того, що зачекався нас.

Літак спізнився, черга на паспортному контролі простяглася чи не на кілька кілометрів.

Тож коли ми врешті вийшли з аеропорту, почав накрапати дощ.

Що ж, привіт, Мілане! Досить плакати, покажи, яким приємно-гостинним ти можеш бути.

Вже ближче до центральних районів міста кидаються в очі обплетені зеленню стіни будинків. Міланці прикрашають квітами у вазонах навіть мініатюрні балкончики.

Посеред Мілана є хмарочос-сад! Це житловий комплекс Вертикальний ліс. Будівлю ледь-ледь видно. Відчуття, що зелені гілочки дерев довго тримали всередині, і врешті вони вирвалися на свободу.

А ось і міжнародний виставковий центр. Красива будівля. Дах, наче величезний крислатий капелюх. Мабуть, тут його залишив мандрівник Гулівер. Чудовий краєвид.

Обриси струнких та чудернацько вигнутих хмарочосів. Життя пульсує. Сіро-строгі будівлі розбавлені яскраво-кольоровими вітринами.

Хулігансько-сучасних ноток місту додають мотоциклісти у піджаках та хмарочоси, які акуратно виростають поряд з стародавніми храмами. Серед сучасних районів прокладає собі шлях старенький жовтенький трамвайчик.

Ми їдемо в таксі. Слухаємо італійські пісні. Наче почалися новини. І серед незрозумілих хитро-сплетених італійських слів таке знайоме… Україна.

Я спитала у водія: Про що говорили? Він відповів, що оголошували результат матчу півфіналу між футбольними збірними Ю-20. Уточнив, що Україна – Італія 1:0. Тобто ми виграли?! – промайнуло в голові. Я голосно сказала: Yes! Водію залишилося лише усміхнутися.

Мілан – це поєднання Львова та Харкова з претензією на статус “його величність”.

Вузенька вуличка виводить до величезної центральної площі Мілана. Тріумфальна арка і вау – собор Дуомо.

Урочисто-величний, саме так я б назвала головну візитівку Мілана. В будівлі гармонійно поєдналися кремово-ніжні візерунки та суворі геометричні обриси.

Сидячи у ресторанчику біля Дуомо, справді зникає бажання кудись поспішати. Насолодитися та роздивитися кожну фігурку, завиточок архітектурної окраси Мілана. Поряд вечеряють італійці і так душевно-емоційно обговорюють події.

Вже стемніло, і собор Дуомо освітили ліхтарі. Жваві розмови італійці закінчують чашкою еспресо. Говорять вже більш спокійно, ніби підлаштовуються під затишок міланського вечора.

Італійці не бояться висловлювати емоції. Дякують одне одному за вечерю. Вони цінують час, який проводять разом. Не питайте, як я про це дізналася. Хай у нас з Міланом залишаться маленькі таємниці.

А ще – приємно-довершений смак страв. Соковита моцарелла та ніжно-гаряча лазанья. Шоколадне морозиво подають з великою ложкою. Мабуть, італійці знають – так краще відчуєш смак. Мілан – це десерт, а озеро Комо – яскрава ягідка в довершення.

Заворожена. Отак відчула себе серед зелених оксамитових гір. У тіні дерев – різнокольорові дахи старовинних будівель. Та поряд – сучасні вілли, популярні місця відпочинку голлівудських зірок. Їх можна зрозуміти.

Повітря Комо просто таки п’янить. Від свіжості й аромату квітів паморочиться в голові. Здається, що це нереальна картинка. Може, просто якісні фотошпалери, а за мить на екрані з’явиться щось інше?

Зараз відкрию очі й усе зникне. Та ні! Природна краса – справжня. Приїду сюди знов, щоб ще раз відчути розслабляюче неповторну атмосферу! Grazie mille – велике спасибі, Мілане!

Автор: Анна Боль, журналіст Фактів ICTV.