Україна-Росія 2018. Ніхто не думає про заміну Путіна, ставку роблять на інше
– Чи будуть у діалозі Україна-Росія в 2018-му кардинальні зміни?
– Ці зміни виходитимуть, в першу чергу, з того, що у самій Росії відбудеться певна зміна курсу, який проводиться упродовж останніх чотирьох років.
Санкції проти Росії продовжують посилювати. Паралельно з ура-патріотичною позицією “Крим-наш” у Росії виникає відчуття безперспективності такої політики.
Згадаймо: ізоляціонізм у Росії спочатку називався позитивним явищем. З часом ця думка змінилася.
Поступове розуміння Росії, що вона не зможе щось на щось обміняти (наприклад, конфлікт на Донбасі на Крим) та економічні збитки з боку Москви під тиском санкцій дають сподівання на зміну агресивного курсу.
– У березні вибори президента Росії. Путін втягуватиме Україну у цей процес?
– Фактор виборів Росії може впливати на ситуацію загалом. Зокрема і на конфлікт на Донбасі.
Питання в тому лише, яку риторику обере російська влада. Це може бути миротворча риторика і намагання уникнути відповідальності за все, що відбувається на Донбасі. Ми зараз бачимо, що Росія виходить зі спостережної місії і Спільного центру з координації та контролю.
Або ж плани можуть бути в площині активізації військових дій.
Усі прекрасно розуміють, хто переможе на виборах. Це Володимир Путін. Питання у тому, наскільки його реальні плани будуть змінені та переглянуті після виборів.
– Уявімо, що раптово перемагає на виборах не Путін. Це б глобально змінило ситуацію з Україною?
– У Росії питання не полягає у тому, чи може виграти Володимир Путін вибори. Там зараз переймаються тим, як зімітувати або показати реальні дискусії, альтернативні позиції і опозиційних кандидатів.
Опозиціонера Олексія Навального не зареєстрували на вибори. Хоча, дивлячись на кількість голосів за нього, ми б змогли побачити, скільки росіян не підтримують політику Володимира Путіна.
Якби Навальний набрав, умовно кажучи, 10-15% – це б свідчило не стільки про підтримку кандидата, скільки про незгоду з Путіним.
Я не думаю, що хтось у Росії серйозно розглядає ймовірність вибору іншого президента.
Змінювати кордони під військовим шантажем, говорити про “прекрасний” ізоляціонізм і санкції – це все було розраховано на короткий період (рік-два).
Але цього не сталося. Саме тому частина політичних еліт почали розуміти, що це вбиває і російську економіку, і перспективи Росії загалом.
З часом у РФМр ставатиме більше тих, хто виступатиме саме за зміну російського курсу або ж окремих позицій, а не інших фігур у керма.
У лютому 2018 року запрацюють персональні санкції проти Росії. Це буде хорошим мотиватором для російських еліт.
– Опозиціонери на виборах все ж є. Наприклад, Ксенія Собчак, яка говорить про український Крим, хоча раніше мала протилежну позицію. Навіщо це їй?
– Функція Собчак полягає у частковій компенсації того, що Олексій Навальний недопущений до виборів. Адже допустити Навального не можуть.
Звісно, у цьому сенсі Собчак не стає альтернативою для тих, хто хотів голосувати за Навального. Але вона частково повторює його лозунги у своїй риториці.
Дискусія щодо Криму – це намагання продемонструвати, що це питання у самій Росії не регулюється і не має жорсткої пропаганди.
Такі заяви про Крим, однозначно, підтримуються у російському суспільстві меншістю. Тому, можливо, слова Собчак про український Крим – це також спроба оцінити реакцію як всередині Росії, так і на Заході.
– У Кремлі неодноразово повторюють: “Питання Криму закрито”. Навіщо тоді така перевірка реакції?
– Одна річ – обговорювати з геополітичними суб’єктами питання Криму. Тут Росія займає жорстку позицію, намагаючись зупинити будь-які переговори.
Інша річ, коли такі заяви про Крим роблять всередині РФ, щоб подивитися саму реакцію, а не для реальних перемовин.
Я гадаю, у Росії розуміють, що тиск наростатиме, зокрема через питання Криму. Тому, можливо, Москва намагається знайти певні межі у цій ситуації.
– Завершити конфлікт Україна-Росія у 2018 році взагалі реально?
– Я думаю, що є шанси на реальний процес деокупації Донбасу у 2018 році. Це пов’язано з двома речами: економічний тиск на Росію та ймовірність того, що Москва зрозуміє, що не може перевести для себе цей конфлікт у геополітичну перемогу.
Вже зрозуміло, що Україна не віддаватиме свої території. Також Україна не повертатиме території на умовах щодо збереження присутності і впливу Росії у регіоні.
Дискутувати про обмін Криму на Донбас у Києві не збираються.
Теж саме стосується санкцій. Європа розуміє, що зазнає економічних втрат від обмежень. Але після втручання Росії у низку виборчих кампаній на Заході ніхто не буде послаблювати санкції.
Очевидно, Росії ніяк не вдасться створити з цієї ситуації кризу в Україні. Питання в тому, коли вона це зрозуміє.
Але для цього потрібно, щоб Україна припинила бути вразливою. Ми вже йдемо цим шляхом – кількість залежностей від РФ зменшується. Україні ніхто не нав’язує сценарій, якій міг бути вигідний Росії. Це великий плюс.
Ідея створення військового конфлікту, я гадаю, втратила актуальність для Росії ще влітку 2017 року. Адже Україна вже ратифікувала Асоціацію з ЄС, отримала безвізовий режим з Європою.
– Що ще конкретно ми маємо зробити, щоб завершити конфлікт?
– Дуже важливо діяти в єдиній логіці – як на зовнішній арені, так і всередині країни.
Наприклад, досить активно дискутувалося питання блокади ОРДЛО, потім багато говорили про те, чи треба відрізати тимчасово непідконтрольні території, чи потрібні дипломатичні відносини з Росією, чи вводити візи при в’їзді в Україну тощо.
Треба, щоб у суспільстві та політикумі позиції з таких питань були випрацювані та не могли стати предметом спекуляцій.
Богдан Амінов.
