Від страйку до воєнного стану: до чого призведе ситуація у Білорусі
Кажуть, що в політичній боротьбі ключове значення має той, хто володіє ініціативою та формує порядок денний. За три місяці протестів в Білорусі ініціатива неодноразово переходила з рук в руки.
Вже були і відчуття, що влада ось-ось здригнеться під натиском суспільства, і що навпаки – протест вичерпується. Натомість протистояння заходить на нове коло, а ставки тільки підвищуються.
Хід опозиції
Лідер опозиції Світлана Тихановська оголосила Лукашенку ультиматум, за яким він до 25 жовтня повинен був піти з посади, звільнити політв’язнів і припинити репресії. І хоча за підрахунками білоруських ЗМІ, батька за останні 26 років не менше 13 разів заявляв, що “за владу не тримається” та “наївся” президентства, нікуди йти, а тим більше виконувати якісь ультиматуми, він і близько не збирався.
У разі невиконання вимог Тихановська пообіцяла організувати загальний страйк. Ідея з ультиматумом від опозиціонерів, які навіть протест ніяк не контролюють, у білоруських експертних колах відразу зустріли зі скепсисом. Але ультиматум став саме тим перехопленням ініціативи, мобілізаційним сплеском для протестувальників.
— Перший акт ультиматуму Тихановської вдався. Протест повернувся, як мінімум, до ранньо-вересневих чисел. 25 жовтня на вулиці вийшли більше 100, а може, і 150 тис. Це вже не буде повний провал, який ультиматуму передбачали скептики. Хто тримає ініціативу і йде на нестандартні ходи, той вибиває супротивника з рівноваги і підштовхує до помилок.
Злякавшись знову зростанню чисельності людей на вулицях, влада буде змушена щось змінити у своїй тактиці. Це означає активніше поступатися або починати новий рівень репресій. І те, і те – тонкий лід, тому що може дати протесту відчуття перемоги або новий запал від обурення жорстокістю, – зазначає білоруський політичний оглядач Артем Шрайбман.
Дійсно, дії влади стали непослідовними. То у Лукашенка оголосили власний мітинг 25 жовтня на підтримку батьки, то скасували його. Випустили кілька політв’язнів, але тут же набрали нових на жорстких розгонах протестів.
Відповідь Лукашенка
При цьому страйк, оголошений Тихановською, торкнувся низки університетів, приватних підприємств і державних заводів, але масового характеру не набув.
— Цілком очікувано опозиція виявилася нездатною забезпечити виконання тих загроз, які Тихановська озвучувала, оголошуючи ультиматум Лукашенку. Заводи продовжили працювати. У меншому масштабі повторилася ситуація з серпневими протестами невеликої частини робітничих колективів великих держпідприємств, але не більше. Коли постає питання про звільнення за незаконний страйк, то робітники вибирають роботу. Обіцяне перекриття доріг не набуло масового характеру, – констатує білоруський політолог Денис Мельянцев.
А коли Лукашенко нервує, він дарує всьому світу чергові яскраві перли і вмикає жорстку силу. батька наказав відраховувати всіх студентів і звільняти всіх робітників, що підтримують протести. Учасників акцій він взагалі став називати терористами.
— Темно, люди перелякані. Хтось о сьомій годині вийшов з діточками на вулицю. Це що, нормально, коли натовп п’яний, проколотий наркотиками, прокурений і пропитий – сотні людей кинулися на вулиці, – так, зокрема, Лукашенко описує акції в Мінську.
Але, на думку експертів, така риторика – свідчення безсилля режиму.
— Радикалізація владної риторики, терор, екстремізм говорить також про вичерпання формально-правового ресурсу держави у боротьбі з протестом. Далі можуть бути тільки заслані загони американських командос і НАТО, або атака інопланетян, – вважає білоруський політолог Павло Усов.
І просто на розгоні віртуальних “терористів” Лукашенко не зупинився. Він закликав формувати збройні народні дружини серед колишніх військових, нібито для забезпечення безпеки на вулицях.
Також батька оголосив про створення фактично нового інституту влади. У Мінську, Гродненській і Брестській областях з’являться помічники президента – інспектори, по суті, такі собі узаконені “смотрящі” за найбільш проблемними регіонами, щоб загнуздати держапарат і не втратити владу.
— Ви втрьох відправляєтесь не те що на особливо небезпечні ділянки, а на дуже відповідальні ділянки нашої країни. У зв’язку з тими подіями, перш за все, які відбулися – вони ще не закінчені, ми ще не знаємо, у що це може вилитися. Чому ви? Ви люди військові, обізнані, вас не треба вводити в курс справи і вчити, – наставляв нових інспекторів Лукашенко, так публічно і не пояснивши їхні обов’язки.
Хоча, що тут пояснювати – “ви ж люди військові”, тим більше, що в ту ж Гродненську область, яка знаходиться на західному кордоні країни, батька відрядив колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Караєва, який прославився розгонами протестувальників. Експерти вважають, що дії Лукашенко – це крок до подальшого оголошення воєнного стану в країні.
— В країні поступово вводиться воєнний стан. Що може бути найближчим часом: перехід Мінська та інших міст Західної Білорусі на особливе становище, запровадження особливого режиму функціонування установ та підприємств, запровадження комендантської години, нагнітання істерії – загрози вторгнення і дестабілізації Західної Білорусі, – прогнозує Усов.
Далі – глухий кут
Слова та дії Лукашенка можуть тільки підштовхнути суспільство до подальшої боротьби і стати новим імпульсом для протестів. Більш того, в опозиції вже оголосили про створення альтернативного уряду – Народного антикризового управління на чолі з колишнім дипломатом і міністром культури Павлом Латушком. Діяти воно, щоправда, буде поки за межами Білорусі, а значить, серйозно не турбуватиме батьку.
Але чим жорсткіше Лукашенко закручує гайки, тим сильніше віддаляється від прийнятної для себе плавної передачі влади на своїх умовах з гарантіями особистої безпеки. Можна, звичайно, силовим способом придушити будь-яку вуличну активність, тим більше, що у влади є такий ресурс. Але самі протестні настрої і їхні джерела нікуди не подінуться. І прорвуться знову за будь-якої зручної нагоди, а на пороховій бочці довго не протримаєшся.