Українка, яку бойовики прив’язали до стовпа і 4 дні катували, розповіла свою історію в ООН (відео)
Фотографії, на яких звичайну українку з Донеччини катують, мов у Середньовіччі, біля стовпа ганьби, наприкінці серпня облетіли весь світ.
Ще 5 днів тому від Ірини Довгань знову вимагали мовчати. Під страхом смерті для всієї родини. У неї більше немає дому, роботи, з рахунків знято накопичення.
Але українка все одно говорить. Тепер – для всього світу. Напередодні, на засіданні Ради з питань людини ООН доповідь Ірини Довгань – перша.
«Один з бойовиків погрожував прострілити мені колінну чашечку, довго цілився, але вистрілив поруч. Інший задирав футболку, висміюючи мою груди. Громадяни, які проходили повз, повіривши табличці, били мене ногами, палицями, плювали в обличчя. Чотири дні я піддавалася тортурам і побиттю, безперервній загрозі групового зґвалтування. Між допитами я лежала на холодній підлозі без їжі і води і молила про смерть», – розповіла на засіданні жінка.
Ірині бракує часу, щоб розповісти про все, що сталося з нею та відбувається нині на її землі. І про причини цих нелюдських знущань – підтримку нею українських вояків, яким носила їжу, одяг, ковдри, взуття. В останній момент у своїй промові українка замінює безлике слово «агресор» і називає його своїм ім’ям.
«Туга за домом і моєю рідною землею все сильніша. Для моєї сім’ї, а також для мільйонів інших українців сьогодні неможливо повернення додому. Хочу вірити, що світ зуміє зупинити агресора, який прийшов на українську землю. Я не розумію, чому Росія, яка безпосередньо спонсує моїх мучителів, нещодавно була обрана в цю Раду», – говорила Ірина.
У Женеві два дні жінка розповідає різним медіа одне й те саме – що робиться в нашій країні та яка вона – війна Росії проти людей.
Ірина гнівиться на своїх мучителів, але в жодному випадку не на донеччан, які, на її думку, помиляються. Хоча й досі вона боїться, ніби щомиті можуть під’їхати машини з найманцями. І жене такі думки подалі. Нині вона в безпеці, біля свого чоловіка і дуже хоче допомагати іншим.
Минуло менше місяця. Морально Ірина, здається, оговталася. Каже: стільки українців написали їй слова подяки, віри й підтримки, що жодна психотерапія не потрібна.
Водночас вже днями лягає в лікарню. За небажаною славою геть не встигала зайнятися здоров’ям після побиття. Та попри всі біди, й досі вірить у силу добра і просить українців боротися, не відступати, але й не накопичувати в собі злоби та образ.
«Це моя родина, моя земля. Ми повинні весь час сподіватися і не зрощувати в собі злобу, а думати, що всі війни закінчуються. І нас усім треба готуватися, що ми якось пробачимо і будемо будувати нові стосунки», – каже Ірина.
//ICTV