Я не міг уявити, що станеться з родиною: Едуард Синьковський про бомбардування Маріуполя та загибель матері його синів
У березні 2022 року Едуарду Синьковському, який зустрів повномасштабну війну в Києві, передали повідомлення з оточеного Маріуполя.
Його колишня дружина загинула, а синам довелося жити в підвалі. Чоловік поїхав забирати дітей, які залишилися самі, крізь усі російські блокпости.
За місяць до повномасштабної війни
У січні 2022 року, за місяць до початку повномасштабної війни, Едуарду наснився дивний сон.
– Батьку, мама померла, – почув він голос восьмирічного старшого сина Мирослава.
І сам раптом підскочив, прокинувшись.
– Як людина, яка вже побувала на тому світі та пережила реанімацію, я в цій інформації побачив знак. Але навіть я не міг уявити, що станеться з нашою родиною, – пригадує Едуард.
У березні 2022 року Едуарду зателефонував незнайомий чоловік і передав послання з окупованого Маріуполя.
– Ваша колишня дружина загинула, а двоє маленьких синів живуть у підвалі, – сказав тоді незнайомець.
За кілька годин після цього дзвінка Едуард вже їхав потягом з Києва до Запоріжжя. Він розумів, що доведеться прориватися крізь всі окупаційні блокпости в Маріуполь. Там у підвалі сиділи його сини – восьмирічний Мирослав і п’ятирічний Єгор.
– Не було ні страхів, ні емоцій. Їхав за дітьми, вірив, що знайду і заберу їх з того пекла, – пригадує чоловік зараз.
Доля Таїсії
Війна застала Едуарда у Києві. Він одразу зателефонував колишній дружині в Маріуполь, запропонував виїхати разом з синами. Тоді усі були розгублені і ніхто не знав, де буде спокійніше.
Однак Тая відповіла, що поспішає на роботу і розбереться сама. Востаннє вони говорили на початку березня, коли Маріуполь вже був в облозі.
– Я надіслав їй повідомлення з адресою на Вінниччині, де можна було зупинитися і пожити деякий час. Але вони не змогли виїхати з міста, – пригадує чоловік.
Потім зник зв’язок. Іноді приходили повідомлення. Едуард дізнався, що Тая з дітьми переїхала з лівого берега Маріуполя, де було дуже небезпечно, на правий, до своєї сестри. Неподалік був Драматичний театр, на який окупанти пізніше скинули бомби.
Росіяни бомбили місто, а Таїсія з хлопчиками, сестрою і її чоловіком перебралися у підвал будинку, тому що там було безпечніше. Тоді вже не було жодних комунікацій – ні електрики, ні газу, ні води.
Сусіди у дворі влаштували польову кухню. Коли окупанти не бомбили Маріуполь, готували їжу. Воду треба було ще відшукати та принести, але такий похід на край міста міг коштувати людині життя.
16 березня стався приліт. Російська ракета майже зруйнувала останні поверхи будинку, де перебувала родина Едуарда.
Тая разом с сестрою та її чоловіком з підвалу кинулися на дев’ятий поверх, бо у квартирі залишалися старенькі батьки.
Маріуполь у березні 2022 року. Фото надав Едуард Синьковський
Але стався другий приліт. Сусіда розірвало, тому він загинув одразу. Чоловіку сестри відірвало ногу. Тая отримала страшну контузію – її відкинуло ударною хвилею. Але до них приїхала швидка допомога, а поранених забрали у лікарню.
У той же день в клініці Таїсія прийшла до тями. Вона кричала від болю, а потім померла від травм, несумісних з життям. Лікарі сказали, що в неї весь хребет був розтрощений, жодної вцілілої кістки. Жінці було лише 37 років.
Дізнавшися про смерть Таїсії, її сестра через інших людей, які змогли виїхати з міста, передала послання для Едуарда.
Дві доби крізь окупаційні блокпости
– Ми прожили у шлюбі 10 років. Насправді непогано жили, хоча останні два роки були вкрай турбулентними. У мене почалися проблеми в бізнесі, грошей не вистачало, а дружина пішла на роботу. Тож ми поступово втрачали спільну мову. В якийсь момент вона вирішила їхати в Маріуполь до рідних. Взяла дітей і поїхала, а я за деякий час потрапив у реанімацію з інсультом, – розповів чоловік.
Фото надав Едуард Синьковський
Але тоді ніхто знав, що його попередня операція на серці та хвороби врятують йому життя.
На багатьох блокпостах окупанти роздягали Едуарда: шукали татуювання або слід від зброї, а знаходили лише здоровезний шрам після операції на серці. Їм було важко повірити, що він – людина з інвалідністю.
Едуард проривався далі, щоб потрапити в Маріуполь. Він знайшов волонтера, який віз людей до міста.
– У кожному окупованому селі стояли російські блокпости. Мене усюди пропускали. Розумів, що ризикую, можу потрапити в полон, мене можуть кинути кудись у підвал, застрелити – що завгодно! Але їхав, бо не було інших варіантів. Я фаталіст, від долі не втечеш, – пригадує Едуард.
Він їхав два дні, пройшовши понад 30 ворожих блокпостів.
Сини не знали, що мами вже нема
Карту міста з розташуванням будинку Едуард тримав в голові: свій телефон сховав, а користувався стареньким кнопковим, щоб не викликати підозр.
– Я одразу їх побачив, тільки-но ми в’їхали у двір. Мої сини стояли біля вогнища у дворі, були брудними й голодними. Побачили мене і зовсім не здивувалися, наче так і має бути, – розповів чоловік.
Сини Мирослав і Єгор. Фото надав Едуард Синьковський
Дітям не сказали, що їхня мама померла, тому що не знали, як це зробити. Вже потім Едуард розповів синам всю правду. Таїсію потім поховали на місцевому Старокримському цвинтарі.
Вже в Києві Едуард показав дітей психіатру, оскільки вони багато чого пережили у Маріуполі й втратили матір.
– Піднімати дітей самому дуже непросто. Для мене це життєвий урок, який я маю пройти. Як людина, чоловік, батько, – зазначив Едуард.
За минулі два роки старший Мирослав спробував себе у 12 різних спортивних секціях, Єгор – у 10.
Молодший син, якому зараз сім років, досі не змирився з втратою мами. Він важко йде на контакт і не довіряє малознайомим людям.
Едуард пригадав, як нещодавно їздив з хлопцями в Одесу, планує короткі поїздки іншими містами України. Він вірить, що вони з хлопцями все подолають разом.
Тетяна Постольнікова