Добре, що залишились фото з татом: історія родини загиблого захисника

Юлія – нова директорка Купʼянського ліцею. З десяти керівників шкіл у містечку – дев’ять чкурнули до Росії після звільнення, одна – нині під слідством. Навчання у ліцеї зараз немає навіть дистанційного. У штаті лише п’ять людей.

Завдання Юлії нині — щоб школа дожила до моменту, коли сюди повернуться діти. Тут вибито понад півтори сотні вікон, обстрілами пошкоджено дах та класи.

Українські підручники окупанти з купʼянських шкіл вивозили КамАЗами. У вересні 2022 року планували почати навчальний рік вже за російською програмою. Вчителів та директорів відправляли на навчання до Курська. Юлія купила довідку про хворобу і так уникла цього.

У Купʼянському ліцеї, де працює Юлія, і досі зберігається близько 3 тис. російських підручників, що їх завезли окупанти — це речдокази у кримінальному провадженні. Ось, наприклад, Новейшая история, 10 клас, базовий рівень, видавництво Москва, Просвещение, 2022 рік.

З колишнім чоловіком вони були однолітки, разом вчилися. Цьогоріч Юлії виповнилося 37. Віктору – назавжди 36. Вже після звільнення Купʼянська до селища Ківшарівка, де жива Юлія з дочкою, лишалося 13 км, але це були найдовші дні в їхньому житті.

Зв’язку та інтернету не було. Щоб подзвонити татові, вони їздили раз на тиждень до Сватового на Луганщину. 17-річну Єву батько вивіз з Ківшарівки відразу ж, як селище звільнили.

Напередодні приїзду журналістів росіяни вгатили керованою авіабомбою просто перед вікнами будинку Юлії. Навпроти руйнування ще більші – там загинула літня жінка, ще четверо людей дістали поранень.

Юлія радіє, що світлини з татом Єви вціліли. Провідавши оселю, вона поспішає з побитої Ківшарівки на роботу до Купʼянська. Мріє, що колись до цього теж побитого ліцею зможуть повернутися діти.