Треба чинити добро! Як Любомир Гузар змінив церкву і чому навчив людей

Рік без Блаженнішого Любомира, а його присутність все одно відчувається. В кожному сказаному слові і залишеній нам пораді.

Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро.

Греко-католицький патріарх, але насамперед великий людинолюб. Він не розділяв суспільство на чиновників і звичайних людей, не зважав на національність чи релігію. Умів кожному показати свою повагу та шану.

Вірив у щирість Революції Гідності, а потім і перемогу над Росією. Казав, що навіть війна має сенс, бо гуртує нас по всій країні. І в нас є повне право на захист від окупантів.

Він став моральним авторитетом нації. Коли говорив, його слухали всі в різних куточках України. Але при цьому поряд із серйозними, часом історичними, промовами, був дотепним.

А ще патріарх був надзвичайно добрим сином. Він писав листи своїй матері Ростиславі до останнього дня її життя. До роковин смерті, у столиці презентували добірку цих листів у книзі Найдорожча мамусю, так Блаженніший до неї звертався. А підписувався “Ваш Любко”.

Дивіться: Автокефальна церква в Україні. Теофіл ІІІ – про створення незалежної церкви

Вона показує як цей родинний зв’язок допомагав Любомиру бути тим, ким він завжди хотів бути. Це своєрідний ключик, що підкреслює важливість сім’ї, родини у формуванні великих особистостей. Для нас це також приклад для наслідування.

Брати приклад варто із абсолютної безкорисливості Блаженнішого, яку він проповідував як один із принципів життя.

Саме за Любомира Гузара Українська греко-католицька церква припинила бути західноукраїнською чи галицькою. За його очільництва у столиці збудували Патріарший собор. Зрештою його духовна справа примножується щодня.

До слова, про Україну дедалі більше говорять західні журналісти. Зокрема цікавляться історією нашої держави.