Катерина Білоброва, редакторка стрічки
Відріжу собі руку, щоб не повертатися на війну: як змінюються погляди окупантів у полоні
35-річний кримінальник Олександр, який сидів у російській в’язниці за наркотики, хотів “допомогти українському народу позбутися нацистів і фашистів”.
Для цього він уклав контракт із Міноборони РФ та вирушив до нашої країни на танку.
Наразі він – військовополонений Збройних сил України.
Російські військовополонені – що говорять на допитах
— Ви вірили в це? – звернулися до росіянина українські військові на допиті.
— Не повністю вірив, але ще було бажання покинути стіни табору, — відповідає Олександр.
— Ви вважаєте себе окупантом?
– Зараз так.
– А до того?
— До цього, я не зовсім розумів, що роблю.
Ще один ув’язнений із Росії Павло погодився взяти участь в окупації українських територій через страх: нібито через відмову від мобілізації могли додати термін.
Сидіти за крадіжки йому лишалося три місяці. Коли опинився на фронті в чужій країні, за його словами, вирішив завдати собі каліцтва, щоб вирушити до шпиталю.
– Так і вийшло, я поїхав. Повернули назад.
– А як ви примудрилися собі шматок пальця відірвати?
– Просто прикладом.
Павло визнає: російське командування просто кидає в’язнів на м’ясо, але чинити опір, упевнений він, марно.
— А що ми можемо зробити? Якщо ми відмовляємося або ще щось – садять в яму або пристібають до дерева. І однаково ти йдеш у загін 200 так званий, – повідомляє полонений.

35-річний Олександр підтверджує слова товариша і додає, що у підрозділах загарбників – великі втрати.
– Із двох підрозділів по 120 осіб зараз 30 інвалідів залишилось і все, – розповідає він.
Наразі вони дають свідчення СБУ і клянуться, що повертатися на війну проти українців не хочуть. Якщо ж раптом знову встануть перед такою дилемою, готові на що завгодно, аж до добровільної втрати кінцівки.
— Руку собі відріжу, кисть. Цілком достатньо, щоб не йти. Хоча, ногами навчать стріляти.
– Ви це серйозно кажете?
– Так.
— Відріжете собі руку, щоб не йти воювати?
– Ну, пальці, хоча б.