Станом на 1 квітня в Україні зафіксовано 669 випадків захворювання на коронавірус Covid-19.
За даними МОЗ, найбільша кількість інфікованих у Києві – 134 випадки, Чернівецькій області – 104, Тернопільській – 98 та Івано-Франківській – 64.
Всього з початку 2020 року надійшло 3 178 повідомлень про підозру на Covid-19.
З чого все почалося?! П’ятниця, субота, температура 37,2-37,4. Суботні спроби зателефонувати на урядову лінію – марно. Неділя, вечір. Температура 37,9. Набираю урядову гарячу лінію знову, за п’ять-сім разів виклик навіть не пішов. Тож 103, – розповідає журналіст телеканалу ICTV Владислав Круглов.
У телефоні жінка-диспетчер, не вислухавши, рекомендує: Ну, постійна температура – то таке. У нас всі такі. Раджу завтра звернутися до сімейного лікаря. Я починаю наполягати: Повторюю, мені треба швидка!
На це жінка мені відповіла: Ну, то я вас зараз переведу на консультацію.
Дві-три хвилини очікування, розмова з жінкою, яка вислухала і порадила викликати швидку та наполягти, що потрібна не консультація, а саме швидка.
Знову дзвінок на 103, і лише після чіткого пояснення, що я працівник медіа і працюю у новинах, наполягання, що навіть консультація радила викликати швидку, та те, що я міг контактувати із зараженими людьми, я почув: Виклик зареєстровано, чекайте бригаду.
Судити звісно вам – читачам, але я думаю, що без “корочки” навряд чи звичайна людина дочекалася б швидкої. Звісно, до уваги беру винятково свій випадок. До того ж ситуація, коли поліція чи швидка миттєво приймає виклик, чуючи слово журналіст, у мене не вперше.
Година в очікуванні. Температура тримається, стан стабільний. За вікном бачу вогні швидкої. До квартири заходять два молодих хлопця у захисних костюмах, рукавичках, масках та окулярах. Лікарі міряють тиск, проводять обстеження, розпитують симптоматику.
З того, що могли зробити лікарі швидкої – вони виконали максимум. До того ж, розмова з ними виявилася пізнавальною.
Я запитав: Симптоми коронавірусу якісь чіткі є? На що лікар відповів: Зовсім ні. У Китаї та Європі, звісно, склали приблизну картину симптоматики, але ж, розумієте, у декого Covid-19 протікає зовсім без симптомів. Наразі, я думаю, ніхто не може сказати, що саме ось такий випадок – це коронавірус. Хоча у нас є певна інструкція, з якими симптомами – підозра на коронавірус. Ви скажіть, на госпіталізацію погоджуєтеся, бо лише так вам можуть зробити тест на вірус?
Моя реакція: Звісно погоджуюся, мені треба розуміти, що зі мною. Пробачте, хочу запитати. А якщо у людини явні симптоми Covid-19, але вона не хоче їхати до лікарні, які ваші подальші дії? Лікар зауважив, що силою вони не змушують, але просять залишатись вдома на самоізоляції, а у разі погіршення стану викликати швидку повторно.
Я зауважив: Тобто ця людина не потрапляє у статистику, і за нею далі немає контролю? Лікар: Немає! Людина сама відповідає за себе. Ну, і звісно до статистики такі виклики не входять. До того ж, на жаль, близько 80% людей відмовляються від госпіталізації, навіть коли вони у середньому стані.
Я поцікавився, а скільки тоді хворих може бути у Києві. На що мені відповіли, що поняття не мають і просто виконують свою роботу.
Читайте: Коронавірус – найбільше випробування з часів Другої світової війни – генсек ООН
Погодившись на госпіталізацію та зібравши речі, ще 10 хвилин довелося чекати поки лікарі домовляться з якоюсь лікарнею, аби вони мене прийняли. Молоді медики телефонували у різні медичні заклади. У результаті зупинилися на столичній Клінічній лікарні №15.
До неї доїхали за 15 хвилин. І вже біля приймального відділення почули вигуки: Ой! Нє, Нє! Що ви оце в таких “костюмах” до мене привезли, мені таке не треба.
Це нас така зустріла чергова лікарка.
Продовження читайте завтра.
А далі інша рубрика. Вчора у палату №1 Клінічної лікарні №15 Подільського району на вул. Кирилівська, 107 у Києві потрапив пацієнт з критично високим рівнем цукру у крові. Хлопець молодий. Стан не можу оцінити, його привезли з реанімації. Ситуацію цитую дослівно.
Лікар-куратор: Які у вас показники цукру?
Пацієнт: Я не знаю (ледь говорить).
Лікар-куратор: Так, нам треба перевірити рівень цукру.
Другий лікар (з глюкометром): Так, нам же треба оце взяти кров з пальця чи вени!? З пальця!
Лікар-куратор: Треба з пальця, беріть.
Другий лікар: Я взяла, тепер як його, куди прикладати, як проколювати, ой, мабуть, не туди!
Лікар-куратор: Наче так! Все правильно, так.
Другий лікар: Оце привезли нам з такими проблемами людину, ми ж займаємося іншими випадками!
І на останок. На фото термометр, яким міряли температуру хворому з діабетом (цукор 18,3) впродовж усього дня.
Автор: Владислав Круглов, журналіст телеканалу ICTV.








