Психоз і коматоз: як подолати агресію після виборів

Нас змусили бути пасивними вуайеристами, поки фіналісти президентських виборів у прямих ефірах бряцали баночками з аналізами.

Креакли одного із кандидатів думали налякати виборців до другого туру тим, що почепили на свої агітаційні плакати обличчя того, через кого мільйони українців втратили дім і рідних, а то і життя — Путіна.

А потім уночі після публічного скандалу ці плакати спішно міняли, паралельно відкриваючи країні головний секрет Полішинеля — виявляється, Медведчук усі ці роки був поганим перемовником, але до другого туру це мало хто бачив.

Реаліті-шоу Вибори-2019 захопило навіть тих, чия сфера діяльності далека від журналістики і політичних консультацій.

Але зайвий раз відкрити рот по абсолютно адекватній критиці дій чи то Порошенка, чи то Зеленського — означає втратити якогось доброго знайомого, який не виявляв жодної агресії 10 років, або ж почитати в приваті прокляття до сьомого коліна та детальний опис, чому саме ти “недорогенька” чи “медіапроститутка”. Або анонс, як тебе сексуально експлуатуватимуть неоДНРівці десь в районі Дарниці.

Найбільше накручувати агресію і психоз подобається тим, хто випірнув на хвилі постреволюційного сміття в інформаційний простір.

Перше. Той, хто до 2014 року жував найдешевшу сосиску десь в Маріуполі, а зараз дізнався смак королівських креветок і відростив неймовірне его після того, як його сфотографували із президентом.

Або ж святі на першу аватарку (люди в рясах), які кілька місяців тому спокусилися на Стамбул і обіцянку приходу в Помісній церкві. Ці пани б’ються в агонії, бо треба шукати нові види заробітку і публічної діяльності, але шлейф їх діяльності лишиться ненадовго.

Агресія, психоз, сварки до коматозу і бажання задушити ближнього свого, який висмілився сказати своє, а не інтенсивно проштампований фастфуд.

На місці того, хто виграє вибори, я би в першу чергу публічно вибачилась за тотальну брехню під час усіх місяців кампанії і накручування істерії. А ще відкрила би гарячу лінію швидкої психологічної допомоги.

Виборна посада на п’ять років не вартує градусів, якими зараз, як мавпи лайном, кидаються штаби кандидатів у самих себе і суспільство.

Друге. Ідіть до людей, на зустрічі в глибокі провінції, бо 150 кілометрів від Києва у будь-якому напрямку — це інша планета, де кожен за себе і теплі фейсбучеки там усім до п’ятої точки.

Куди поділась практика несподіваних візитів, коли український VIP міг без звезених автобусів і свіжовистеленого газону відвідати якесь село чи райцентр?

Мені смішно і водночас огидно бачити, як протвережує ніч після першого туру і кандидати вибираються на турніки, знімають краватки і обіцяють, обіцяють, обіцяють. Журналісти попереджали про це за кілька років, але ви обрали шлях інформаційного вакууму із любителями креветок.

Третє. Я чекаю потиску руки переможця і переможеного, без цього припинити істерію і життя прихильників кожного кандидата в окремому світі – просто нереально.

Накручувати один проти одного людей, які вистояли плече в плече 2014 рік— кожен як міг — безумовний злочин у воюючій країні.

Збивайте вашу температуру по вашій палаті, щоб реально не втратити країну, за вашими відео-лабораторними ігрищами.

Здачу кандидатами крові і сечі пережити можна, а стати лабораторними мишами з російських експериментів з окупації України воєнної і політичної можуть лише або ідіоти, або самогубці.

Автор: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналіст, блогер.