PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+
Автор:Катерина Одарченко

Рекс Тіллерсон: чого чекати Україні і якою буде співпраця з Росією

Подальші політичні кроки та кадрові призначення Дональда Трампа будуть сильно відрізнятися за напрямом, що в нього був на час президентської передвиборчої кампанії – це факт, який має не просту на перший погляд специфіку. Один із них це призначення очільника впливової світової та американської енергетичної корпорації – ExxonMobil, голови ради директорів і генерального директора – Рекса Тіллерсона. Не буде зайвим акцентувати увагу на тому, що до призначення очолювана ним дочірна компанія ExxonMobil, була зареєстрована на Багамах і створена для ведення справ з Російською Федерацією.

Непростий новий держсекретар

Як цілком імовірний варіант, Р.Тіллерсон був призначений, не лише тому, що має належність до “корпоративного середовища” і великого американського бізнес лобі, на підтримку якого розраховуватиме президент Дональд Трамп в майбутньому. А те, що в силу свого призначення зумів налагодити тісну і навіть взаємовигідну співпрацю із РФ на тлі Обамівської антиросійської риторики.

Згідно матеріалів журналістського розслідування німецького видання Sueddeutsche Zeitung, що хоча Рекс Тіллерсон, вже екс-голова нафтової компанії ExxonMobil і став наступним держсекретарем США, проте, навіть сенатори-республіканці критикують Тіллерсона за близькість до Росії і Володимира Путіна.

Той факт, що він використовував податковий рай Багамських островів для свого бізнесу в Росії, лише посилить критику.

Зокрема видання акцентує увагу на тому, що держсекретар був з 1998 року генеральним директором компанії Exxon Neftegas Limited. А його ім’я фігурує в документі про реєстрацію компанії на Багамах, який є частиною так званого панамського архіву, який опинився у розпорядженні Sueddeutsche Zeitung. Свою частку в компанії мала і російська Роснефть – державна компанія РФ, яка контролюється впливовим Ігорем Сєчіним, дуже близьким до Путіна. Компанія Exxon Neftegas Limited, очолювана Тіллерсоном, принаймні до травня 2001 року брала участь в нафто-газовому проекті Сахалін-1″на східному узбережжі Росії.

Німецьке видання зазначає, що саме на Сахаліні ExxonMobil пробурив нафтові та газові свердловини. В компанії в свою чергу уточнили, що зареєстрували Exxon Neftegas Limited на Багамах перш за все “через простоту та передбачуваність законів країни, а не для зниження податків у країні, де працює компанія”. Також німецьке видання нагадало, що Роснефть потрапила у список російських компаній, проти яких застосовуються економічні санкції за агресію РФ проти України.

Але ми  маємо розуміти, що на тлі популяризації глобальної ліберальної ідеології, все більшу роль відіграє питання можливих шляхів гібридизації світового політичного процесу.

Тіллерсон і геополітика

Помилковим, на мою думку, буде твердження, що призначення Тіллерсона – це беззаперечна і однозначна перемога Росії. Це є правдою лише частково. Хоча зараз росіяни та, можливо, і сам пан Сєчин цьому не аби як радий.

Для мене все більше очевидно, що на тлі холоднокровності Трампа по відношенню до Росії та її геополітичних марень, призначення Тіллерсона є свідченням кількох ймовірних цілей нового президента США в умовах нового витка гібридизації міжнародних відносин:

по-перше, зберегти політичну й надолужити економічну кооперацію з росіянами на тлі розширення санкцій;

по-друге, втримати росіян в “сирійському котлі”. Цілком ймовірно, що однією з геополітичних місій “агента” Тіллерсона буде максимально  ускладнити сирійську авантюру Путіна на тлі завірянь єдиного з росіянами антиІДІЛівського фронту.

Можливо, американці просто на перших порах підіграють Путіну, аби своєму виборцю надали “докази”, що за кордоном російські громадяни гинуть і витрачаються мільйони рублів не просто так, а за ідею миру і добра у всьому світі, як їх розуміють політичні мешканці Кремля. Надалі вони працюватимуть на вихолощення російських ресурсів через сирійську кампанію і унеможливлять самовільний вихід Росії із сирійської війни без втрат за президентства Трампа.

Трамп – людина з бізнес середовища і він прекрасно розуміє, що Росія є впливовим політичним гравцем, знищити якого буде надто витратно, але сприяти деактивізації його ефективності є досить доречним варіантом;

по-третє, Дональду Трампу потрібна людина, яка буде говорити зі світом не лише з позиції національних інтересів США, як їх розуміє сам Трамп, а й та політична фігура, яка будучи людиною з корпоративним мисленням, говоритиме зі світом з позиції корисності для американців.

Це стосується і ЄС, який стоїть на порозі кількох електоральних турбулентностей – у Франції, ФРН, Нідерландах, а також України та її євроатлантичної інтеграції.

І що Україні?

Українській владі не варто очікувати, що пан Тіллерсон приділятиме надмірну увагу до логіки українських політико-економічних криз та проблем державотворення. Ймовірною політичною зміною курсу в риториці Тіллерсона по Україні буде, з одного боку критика діючої влади в слабкій антикорупційній політиці, з іншого – як і його шеф, Тіллерсон на публіку виказуватиме прихильність державній цілісності України, проте в різній мірі говоритиме, що доля української держави має творитися роками і завдяки лише  відповідальності влади і громадян перед цим процесом в самій Україні.

Варто очікувати, що українське питання буде наріжним і в контексті діалогу “НАТО-США”, за якого північноатлантичний блок ратуватиме за тиск на Росію з метою виконання нею мінських угод. Натомість, як я говорила вище, Держдеп США закликатиме НАТО “протверезіти” і тиснути не лише на РФ, а й Україну.

Чи відвідає пан Тіллерсон Україну і чи почують українські парламентарі і урядовці “політповчання” (як це раніше робив його попередник Керрі) найближчі рік-два? Відповідь однозначна – категоричне ні.

Можливими є його зустрічі з українським вищим керівництвом в контексті  ООН, НАТО, Нормандського формату.

Втім, українські політики, які прийшли з бізнес-середовища, мають зрозуміти, що продавати національні багатства, з тимчасовою метою заручитись підтримкою нової влади у Вашингтоні не є раціональним варіантом на довгострокову перспективу, та може бути як лакмусовий папірець для американських корпорацій.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка