Ліквідатори аварії на ЧАЕС: нас використовували як смертників (ВІДЕО)
Сотні тисяч ліквідаторів радянська влада фактично принесла в жертву трагедії на ЧАЕС. Вони рятували людство від ще тяжчих наслідків вибуху практично голими руками.
26 квітня 1986 року, о пів на другу ночі на 4 енергоблоці ЧАЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Спалахує потужна пожежа.
Майже одразу на місце аварії прибули рятувальники. Про те, що горить не просто приміщення на АЕС, а вщент зруйнований четвертий реактор, їх навіть не попередили.
Вибух на ЧАЕС еквівалентний трьомстам бомбам, скинутим на японське місто Хіросіма 1945 року. Та усвідомлення масштабу катастрофи прийде згодом. Радянська влада всіляко замовчує трагедію, щоб приховати її розмах, виганяє на Хрещатик на першотравневий парад тисячі людей і сотні дітей. Та настрій не святковий .
Читайте: 30 років аварії в Чорнобилі: спецпроект
До Чорнобиля спрямовують сотні тисяч пожежників, правоохоронців, добровольців і навіть мобілізованих. Основне завдання – загасити реактор і зібрати розкидані навколо шматки ядерного палива.
– Понад 100 тонн цього палива було викинуто по найближчій окрузі. А частину вітром рознесло. Завдання стояло зменшити викиди цієї радіоактивної речовини. Щоб загасити полум’я використовували гелікоптери, – розповідає ветеран внутрішніх військ, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Олександр Дзекунов.
Учасники тих подій із жахом згадують: палало так, що плавився бетон. Але ліквідаторам не видавали жодних засобів захисту. Уламки збирали практично голіруч і не завжди добровільно.
Володимира Рєзніка та ще понад 700 чоловіків до ЧАЕС радянська влада відправила примусово – мобілізували й поселили в наметах за кілька кілометрів від реактора. Розповідає: їм рідко привозили їжу й фактично використовували як смертників.
– Не роботи! Це прості були люди, прості камікадзе, які збирали руками, лопатами, а потім у спеціальні контейнера й вивозили на спецмогильники. 6-7 числа всі боялися, що буде повторний вибух. Там пісок, доломіт, усе кипіло. Ще би трохи, і бахнуло так, що до Києва точно б дістало, згадує голова ГО інвалідів Чорнобиля 731-й окремий батальйон спеціального захисту Володимир Рєзнік.
Полум’я на ЧАЕС гасили понад 200 тисяч ліквідаторів. Усі вони отримали високі дози радіації. Десятки тисяч з них смертельні. Такою ціною вдалося врятувати світ від ще серйознішої катастрофи – сильного водневого вибуху на місці зруйнованого реактора.
Не допустити повторного вибуху вдалося, відкачавши так звану важку воду, яка накопичилася під реактором. Для цього добровольці, одним із яких був Микола Дем’янов, за шаленої радіації вручну пробивали стіни реактора та прокладали туди шланги.
Дивіться: У Черкасах відкрили реконструйований музей імені Героїв Чорнобиля
– Із самозахисту були тільки так звані лепестки. Все! Ніяких костюмів, нічого не було! Звичайна військова форма, радянська форма. І все, – розповідає ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, боєць 731-ого окремого батальйону спеціального захисту Микола Дем’янов.
Натомість влада тривалий час навіть не визнавала факту використання мобілізованих у ліквідації аварії на ЧАЕС. І в історію ці майже 700 чоловіків увійшли як «зниклий батальйон». Усього ж на атомній станції в перші роки працювали понад чверть мільйона ліквідаторів.
Завдяки їм до кінця травня таки вдалося загасити реактор. А до листопада 1986 залити бетоном так званий саркофаг. Паралельно в радіусі 30 кілометрів навколо ЧАЕС у так званій зоні відчуження відселили майже 2,5 мільйони людей.
Офіційно жертвами чорнобильської аварії в 1987 назвали 2 тисячі людей. Хоча насправді її радіація зачепила мільйони. І дотепер так ніхто і не знає всіх її згубних наслідків.
Також Факти ICTV пропонують пройти тест: що ви знаєте про аварію ЧАЕС.
