Кажуть, перемога над нацизмом потребувала великих втрат. Перемогли… і втратили. Втратили тисячі щасливих сімей та спокій безтурботного дитинства, сплюндрували гідність жіночу та мудрість старечу, спалили села і викреслили зі списку живих мільйони вірних солдат. Майже не залишилося ветеранів війни, поволі згасають останні очевидці кривавого конфлікту. Через роки історики кажуть, що війна була неминуча, але для людей вона завжди раптова.
Точкою відліку Другої світової війни вважається напад Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. А її закінченням – підписання беззастережної капітуляції Японії 2 вересня 1945 року. Ця війна не знає аналогів у світовій історії за масштабами. Бойові дії велися на трьох континентах, у чотирьох океанах і залучили 80% населення земної кулі.
Участь СРСР у Другій світовій війні розділяється на два періоди: Велика Вітчизняна війна (22 червня 1941 – 9 травня 1945) і радянсько-японська війна (9 серпня – 2 вересня 1945 року). Друга Світова війна залишається єдиним збройним конфліктом, в рамках якого було застосовано атомну зброю. 6 серпня 1945 року американська авіація скинула бомбу під назвою Малюк на японське місто Хіросіма, а 9 серпня заряд під назвою Товстун ВВС скинули на Нагасакі. Загальна кількість загиблих склала від 90 до 166 тисяч людей в Хіросімі і від 60 до 80 тисяч осіб – в Нагасакі.
Попри те, що з моменту закінчення війни минуло 73 роки, між Росією і Японією досі не укладено мирний договір. Це сталося через територіальну суперечку навколо чотирьох островів Південно-Курильської гряди – Кунашир, Ітуруп, Хібомаі і Шикотан. Таким чином, формально стан війни між Росією, як правонаступницею СРСР, і Японією зберігається донині.
Велику Перемогу, яка ознаменувала собою закінчення найбільшого військового конфлікту в історії людства, відзначають у багатьох країнах світу. 9 травня в Україні офіційно є Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, а не у Великій Вітчизняній, як раніше. Водночас 8 травня стало Днем пам’яті і примирення.
Червоні маки символізують скорботу за жертвами війни, згаданий символ з’явився “за мотивами” вірша канадського лікаря, підполковника Джона Маккрея “На полях Фландрії” – про маки, що виросли на місці битви під бельгійським містом Іпр, де під час Першої світової війни було вперше використано хімічну зброю.
У контексті перемоги СРСР перший акт про беззастережну капітуляцію Німеччини було підписано ще 7 травня. Це відбулося у французькому місті Реймс. Радянський генерал Суслопаров підписав документ із застереженнями, бо не встиг заручитися згодою з боку Сталіна – і дійсно, радянське керівництво стало наполягати на “перепідписанні” капітуляції.
Мовляв, така історична подія має відбуватися належним чином, підписувати документ треба в Берліні.
Сказано – зроблено, 8 травня підписали остаточний акт про капітуляцію, о 22:43 за центральноєвропейським часом, або в 0:43 за московським. Припинення вогню було призначено на 23:01 за Берліном – коли 9 травня настало також в країнах Східної Європи.
Саме через цю різницю в часі і склалося непорозуміння – Західна Європа святкує перемогу 8 травня, а 9 – колишні учасники СРСР.
Напередодні 60-ї річниці розгрому фашистської Німеччини прийняли Резолюціїю 59/26 Генеральної асамблеї ООН, яка подавала ідею поєднати 8 і 9 травня. Ініціаторами резолюції стали пострадянські країни, зокрема і наша. У преамбулі документа запропоновано подолати спадщину Другої світової війни та примиритися.
Пам’ять про війну – це цінні уроки, які не можна забувати, а не набридлий вантаж, який треба скинути чи “подолати”.
Оцифровані дані кривавого конфлікту вражають. В часи війни, країни-учасниці мобілізували в армію більше 110 мільйонів людей, з яких загинуло близько 25 мільйонів. Загальна кількість загиблих з урахуванням цивільних осіб склала більше 65 мільйонів людей.
Точні дані про кількість загиблих остаточно не встановлені до цього дня. Ще є засекречені документи, але, напевне, і вони не несуть точних даних про число померлих. Тільки в Радянському Союзі було зруйновано 1710 міст, понад 70 тисяч сіл, 32 тисячі заводів і фабрик. Матеріальні витрати досягли 60-70% національного доходу воюючих держав.
Росія та Червона Армія були звинувачені в декількох військових злочинах, у тому числі систематичному зґвалтуванні (більше 2 мільйонів німецьких жінок у віці 13-70 років були зґвалтовані Червоною Армією).
14 липня 1941 Радянський Союз увів нову зброю – Катюша, яка могла випускати 16 ракет за 25 секунд. З тих пір Катюша залишається ефективною зброєю.
Найбільш важливий медичний поступ, який врятував життя солдатів під час Другої світової війни — переливання крові, але здебільшого рятували представників вищого рангу. Крові було небагато, бо її здавали самі медсестри.
За різними підрахунками в рядах Червоної Армії воювало близько 7 млн мешканців України, тобто приблизно 20% від загальної чисельності збройних сил СРСР. У війні 1941 брали участь як чоловіки, так і жінки. За доблесть і відвагу офіцерських звань удостоїлися 80 тисяч представниць, здавалося б, слабкої статі.
Жінки воювали і їх було багато, за останніми даними на фронті побувало від 600 тисяч до 1 млн. жінок. Традиційним для даного військового періоду було створення різнопланових жіночих формувань (літних, стрілецьких, морських і т.д.) і бригад добровольців. Щоб стати снайпером і потрапити на фронт, жінки проходили спеціальну підготовку в центральній школі снайперів. 87 представниць визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.
У перший період війни (до окупації території України німцями) з УРСР до Червоної Армії було мобілізовано 3,5 млн чоловіків, а після звільнення України ще 3,6 млн.
У 1941 році українці становили 15-20% від кількості червоноармійців (другі після росіян). У 1942 році кількість українців у лавах Червоної Армії зменшилася. Зумовлено це тим, що багато хто потрапив у полон, та й територія України була окупована. Однак вже на початку 1944 року під час звільнення української території кількість українців у Червоній армії суттєво зросла.
За участь у Другій світовій війні близько 2,5 млн українців нагороджені орденами і медалями. За виняткову мужність 2 тисячі удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Тричі героєм СРСР став льотчик Іван Кожедуб, двічі героями – 32 українця.
У Берлінській операції в 1945 році було залучено понад 2,5 мільйонів солдатів і офіцерів, 6250 танків і самохідних гармат, 7500 літаків. Втрати виявилися величезними: за добу Червона Армія втрачала, за офіційними даними, понад 15 тисяч солдатів і офіцерів. Усього радянські війська в Берлінській операції втратили 352 тисячі чоловік, у тому числі 78 тисяч чоловік загиблими.
В 1941 році населення України нараховувало 41 млн 657 тисяч, а через роки війни ця цифра зменшилася до 27 мільйонів. Таким чином, незворотні демографічні втрати населення склали 13-14 млн, з них 3,5-4 млн – солдати Червоної Армії, решта – цивільні громадяни.
В ході військових дій на українській території було знищено 714 міст, 28 тисяч сіл, 419 тисяч виробничих об’єктів. Окупанти вивезли 330 тисяч одиниць витворів мистецтва, історичних реліквій, колекцій. Корюківка – місто в Чернігівській області, де німецькі окупанти за 2 дні спалили 1290 будинків і позбавили життя 7 тисяч мирних громадян.
Це правильно, що ми відійшли від культу Перемоги, бо надто багато зламаних доль, щоб так гучно святкувати невиправдані втрати. В цей день варто згадати усіх, хто поклав життя, вшанувати їх пам’ять і зробити висновки. Невблаганна спіраль історії не змінює своєї вічної форми, і у нас знову триває збройний конфлікт. Тільки тут війну не оголошено. Більше ніж за двадцять років перепочинку дозріло нове покоління, загартоване не порохом і залізом, а миром і злагодою. Звідки їм відомий цей дух боротьби, хто їх навчив бути героями? Видно, волелюбність і непокора передається українцям на генетичному рівні. Це вже всмокталося в кров, і марно вороги шукають ліків – їх немає.
Насправді, таких героїв є багато. Вони були у всі десятиліття, століття і віки. Вони боролися за свою землю, віддавали життя за переконання і не відступалися від правди. У кожного своя правда і свій шлях широкий.
Софія Телішевська
Фото взяті з архіву Інституту національної пам’яті
