Як живе Чернігів в облозі: розповіді очевидців, які лишилися в місті
Позавчора мій дядько Матвій, матерів старший брат, людина пенсійного віку, отримав надзвичайний подарунок від волонтерів – 15 літрів води. Просто уявіть це. На скільки йому її вистачить?
До цього він ледь не помер від нестачі того, чого раніше в Чернігові було просто через край. Колодязі, свердловини й централізоване водопостачання давали місту нескінченний запас рідини.
Моя рідня в дворі приватного будинку (а приватний сектор займає половину Чернігова) зробила колись стратегічну помилку – замість колодязя пробурила свердловину. Тож немає електрики (а її майже ніде у місті немає) – немає і води.
Дядько додумався відкрити бачок туалету, де знайшов кілька літрів найнеобхіднішої рідини. І це ще пощастило! Іноді місцеві п’ють воду з річки, з озер, хтось збирає дощову.
Контакту з ним немає – оскільки немає електрики, зарядити телефон нереально. Зв’язок тримаємо через спільних знайомих, які його навідують.
Гуманітарна допомога прибула в Чернігів / джерело: В’ячеслав Чаус, Чернігівська ОДА
Чернігів нині – це майже другий Маріуполь. В місті більше двох тижнів немає світла і води. Люди вимушені ховатися від постійних обстрілів. Окупанти прицільно б’ють по цивільній інфраструктурі.
Якщо перші кілька днів водопостачання та електрику вдавалося лагодити, тепер це неможливо. Ці блага є лише в меншій частині міста, і то не завжди. Голова місцевого водоканалу розвозить воду на тракторі разом з іншими працівниками.
Іноді водовози потрапляють під обстріл – і люди гинуть.
Іноді під обстріл потрапляють ті, хто стоять в черзі за водою або хлібом – тоді гине ще більше.
Смертність виросла в кілька разів саме через обстріли. За даними міськради, якщо раніше ховали по 7-9 людей на добу, зараз – більше 40. І це при тому, що наразі в Чернігові трохи більше 100 тис. людей з 300 тис. населення – інші поїхали. Лишилися загалом пенсіонери, захисники та комунальні служби. Всього за місяць війни, за словами мера міста Владислава Атрошенка, загинули більше 350 людей, ще 400 були поранені. І це лише цивільних!
Місто вже місяць як в постійній облозі. Російські окупанти фактично оточили його і відрізали від магістральних трас, розбомбивши головний міст через Десну.
Якась допомога, зокрема військова і гуманітарна, в місто заходить. Стежками та путівцями волонтери намагаються щось туди ввезти, але щастить не завжди. Так, на тижні окупанти розстріляли кілька автобусів з волонтерами, є жертви.
Продукти в місті поки є, кажуть мої друзі і колеги, але вони скінчуються, хоча не так швидко, як вода.
– Обстановка складна, але робоча, – коротко каже один з них, голова військової адміністрації Андрій Кужель.
«Робоча» обстановка означає, що важко, але в місті вже до такого звикли.
Найбільша проблема, крім того, що воду треба дозувати, щоб пити (про таку річ, як помитися, ніхто вже не говорить другий тиждень) – це те, що місто все ж відносно невелике. А тому прострілюється фактично наскрізь на відміну від того ж Харкова або Києва, де є більш безпечні райони.
– Не можеш перемістити родину вглиб, до центру? – питаюся в знайомого, сім’я якого опинилася в будинку прямо на небезпечній ділянці, звідки прилітає від ворожої артилерії та РСЗО.
– Слухай, тупо нема сенсу. Зараз прилітає просто всюди, – пролунала відповідь.
ВСЮДИ – це в прямому сенсі. Два тижні тому окупанти розбомбили готель Україна в самісінькому центрі міста. 5 днів тому – Головпоштампт та центральний ринок. Далі вдарили в онкологічний центр, де обладнання було не тільки найкраще в Україні, але й одне з найсучасніших в Європі.
Зруйнований Чернігів / фото: В’ячеслав Чаус, Чернігівська ОДА
– Пошкодження не критичні, вікна та дах ми закриємо. ВИрішили, що переводити пацієнтів не є необхідним, — зазначив директор медзакладу.
Головний корпус лікарні законсервований. Ударна хвиля пошкодила там вікна та системи водо- й газопостачання.
Вони постійно працюють Градами, Смерчами, гатять куди попало. Намагаються влучити по наших позиціях, у них не виходить, і починають просто «утюжити» місто. Їм все рівно куди. Вони просто хочуть завдати якомога більше шкоди, – розказав нам Володимир, один із захисників міста.
Так, три тижні тому на кільцевій дорозі Чернігова Смерчами, тобто касетними боєприпасами, рознесли дачні поселення, де не було жодної інфраструктури. Скільки там загинуло людей – невідомо, та є надія, що в такий ранній період люди ще не їхали на свої дачні ділянки. Приблизно тоді ж обстрілювали Градами село Киїнка прямо під містом. Навмисне били по житловій забудові.
85-літній Володимир, корінний чернівчанин, може розказати про це ще більше. Раз на кілька днів він їздить під обстрілами на околицю міста на свою дачу – погодувати пшоном курей, за якими доглядає, як за домашніми улюбленцями. Проїздить повз розбомблені дві вулиці і три школи, які будувалися на його пам’яті. Він їздить через суцільні руїни. Простіше порахувати цілі будинки, ніж знищені.
– Я не міг уявити, що може бути настільки погано. Що місто перетвориться на руїну. Якби ти це побачив не на фото, а на власні очі, ти б їм просто не повірив, – каже він.
Водночас у Володимира все ще не настільки погано. Його будинок майже не ушкоджений, є запаси води, рідні з волонтерами змогли передати їжу та ліки. І навіть корм для котів, який у місті тепер – дефіцит.
Як і пальне – за літр бензину спекулянти просять більше 100 грн. Втім і купляють його більше для генераторів. За допомогою цих пристроїв працюють лікарні, а на вулицях їх ставлять, щоб можна було підзарядити мобільні пристрої.
– Фактично у нас все місто – зона бойових дій. На вулицю вийти страшно. А тут така весна, такі дні сонячні почались нарешті! Але вийти страшнувато, тим паче надовго – вони поряд, повітряна тривога на Гради не розповсюджується, тож покладатися треба на вухо.
Все може початися будь-якої миті. Немає такої вулиці, яка б не постраждала. Руйнування дуже значні. Вдумайся – це кожен третій будинок, можливо, і більше. Це дуже, дуже багато. Нам терміново, прямо на вчора треба підкріплення і деблокування, – каже нам Олексій, один з мешканців міста.
Втім, в останні дні є і зміни на краще. По-перше, хоч російські обстріли завдають жахливої шкоди цивільним об’єктам, але не можуть зломити спротив ЗСУ та ТРО, яка разом з армією боронить місто.
– Ми загалом добре стоїмо! Не вистачає багато чого, але це стосується не зброї, а комфорту, от тепліше стане – підемо білизну в озері або річці прати, бо води шкода, її і так мало. А в усьому іншому – настрій бойовий, і бити окупантів є чим! – жартує захисник міста Володимир.
Українські військові та ТРО, постійно завдаючи ударів по нападниках, змусили їх зменшити інтенсивність обстрілів й особливо – застосування авіації. Саме тут, в Чернігові, працівник Укрпошти збив ворожий літак, і його пілот став одним з перших полонених льотчиків, відео з яким стало широко відомим.
За останні дні армія та ТРО почали вибивати супротивника з населених пунктів під містом, щоб відсунути лінію фронту подалі від Чернігова і забезпечити бодай якимсь районам відносну безпеку.
Втім, поки що становище міста залишається доволі складним і наближається до Маріуполя.