Депортація дітей з Херсонщини — навіщо окупанти викрадають українських сиріт

Росія депортувала з України понад 19 тисяч дітей. Такі дані сайту “Діти війни”. Найбільший акцент загарбники роблять на дітей – сиріт з окупованих територій. По-перше, рідні їх не шукатимуть, по-друге,  дітей розглядають як своєрідну зброю проти України. Цю теорію підтверджує Володимир Сагайдак. Він – директор соціально-реабілітаційного центру для дітей. Шість місяців упродовж окупації він переховував від росіян 52 дитини і робив усе, аби їх насильно не депортували.

Історія Володимира Сагайдака нагадує і детектив, і трилер і трохи мелодраму. Під носом у росіян, поряд із захопленим Херсоном, у заручниках лишилося 52 дітей. Усі вони – вихованці Центру соціально-психологічної реабілітації. Хтось має проблемних батьків. А хтось – сирота. На таких дітей особливо полює Росія.

— Історія показує, що 9 років війни в Україні робилося у Донецьку й Луганську. Звідти теж вивозили дітей, каже директор Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак.

— Ми не розуміли, що це так. Як на нас могли напасти, і що робити далі. Ми намагалися дітей заспокоювати, що завтра, може, буде краще, все стихне, що все буде добре, що нас відіб’ють, каже вихователька-методист Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Оксана Коваль.

Спочатку росіянам було не до депортації. Вони закріплювалися, їх сильно бомбили у Чорнобаївці, яку було видно просто із вікон центру. Снаряди падали навіть поруч з будівлею.

— Ми пояснювали, що у нас Чорнобаївка. Вибухи були і вдень, і вночі. Дуже низько летіли вертольоти, що можна було пілотів побачити, каже вихователька-методист Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Оксана Коваль.

Діти перейшли на підпільне існування, спали в одязі. На вікна вихователі вішали покривала, а ліжка відставляли якомога далі від вікон, щоб захистити дітей.

— Старшим дітям ми говорили, що це війна. Ми говорили прямо, що Росія напала на Україну. Щоби нас не знайшли, ми гуляли у дворику. Діти не кричали, вони не гралися. Вони бігали, але без шуму, розповідає директор Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак.

— Діти сильно помінялися. Вони настільки згуртувалися. І от вони зрозуміли, що мало нас. Старші почали допомагати і дивитися за меншими дітьми, каже вихователька-методист Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Оксана Коваль.

Викладачів у закладі не вистачало. Хтось поїхав, когось на роботу не пускали окупанти. Дітей почати повертати у біологічні родини. Якщо вони були. Та декого удома ховали вихователі.

— Ми робили легенду на кожну дитину. Тому що важко було пояснити, чому у вихователя з’явилося троє дітей. З неба впали?, каже директор Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак.

Трьох малюків – забрала до себе пані Оксана.

—  Найменшому 3 роки. Міша. І він чомусь до мене і до чоловіка прив’язався сильно. І ви знаєте. мені здається, що на той час він був сама щаслива дитина, тому що ми його до себе у ліжко брали. Ми коли дітей забрали до себе почали думати, а що ж казати звідки діти? Ми придумали, що вони – мої племінники, каже вихователька-методист Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Оксана Коваль.

Центр реабілітації, здається, дражнився із росіянами. До червня тут висів український прапор.

— У нас уже було сильне передчуття, що над нами хмари темні уже близько – близько. Ми пішли на хитрість. Попросили дитину зняти прапор, ніби треба його трохи попрати, підшити, тому що вітер його розстріпав. Дитина зняла прапор, і ми його сховали. І вже через чотири дні до нас прийшли росіяни, розповідає директор Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак.

Перше питання було: де у вас тут діти? На той момент у закладі було тільки п’ятеро старших, які невдовзі вступили у ПТУ. У жовтні росіяни стали більш наполегливі.

— Нам пропонували, я б сказав, приховану форму депортації. Поїхати у Крим, поїхати на екскурсії. Поїхати на оздоровлення. Але я під різними приводами відмовлявся, каже директор Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак.

Тоді історії про депортації вже стали нормою. Сиріт вивозили передусім. Без лірики та пояснень. Так через Херсон у Крим переправили дітей деяких закладів окупованої Миколаївщини. Навіщо – здогадатися неважко.

— Це діти сироти. Їх перевиховувати. Да зробити солдатиків, відірвати населення від свого коріння, каже директор Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак.

Володимир Сагайдак не виключає, що хтось із дітей, які тут жили, нині може бути серед депортованих. Та принаймні він зробив усе, аби цього не сталось. Тим часом заклад чекає на нових вихованців. Головне, аби по Херсону припинили стріляти.